2. Розкрийте символічне значення образів аркану, зчеплених рук і чоловічого кола. 3. Витлумачте значення рядків:
Хоч раз ти повинен відчути,
як тяжко рветься на цій землі
древнє чоловіче коло...
4. До кого В. Герасим'юк звертається «сину людський»? Де (у якій книзі) можна
зустріти саме таке формулювання? Поясніть, чому автор добирає саме ці слова.
6. Визначте основний мотив вірша.
7. Поясніть, до якого виду лірики належить поезія. Наведіть аргументи на доказ
своєї думки.​
я вас умаляю

Объяснение:

Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.

Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:

Та не однаково мені,  

Як Україну злії люде  

Присплять, лукаві, і в огні  

Її, окраденую, збудять...  

Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.

Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо

Розкуються незабаром  

Заковані люди.  

І потече сторіками  

Кров у синє море.  

Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді  

Оживуть степи, озера  

І не верствовії,  

А вольнії, широкії  

Скрізь шляхи святії  

Простеляться...  

Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що  

...на оновленій землі  

Врага не буде супостата,  

А буде син, і буде мати,  

І будуть люде на Землі.  

Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.

Ось ця історія сталася з Іваном Силою у Відні. Їхав він якось своєю машиною, правил дотримуватися не звик. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, в Америці зовсім інші, і в Австралії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кортон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, повязали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча закарпатець переконував, що він - артист, що він - Кротон, але такі аргументи на "тамтешніх" поліцейських не вплинули - Івана Силу таки "заперли..."
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й прокрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового у в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму "підозрюваному".