Андрі́й Я́кович Чайко́вський гербу Сас (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.
На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.
Думаю, у кожної людини є певна мета в житті. Поки ми маленькі, невеликі і наші мрії. Дитині хочеться нову красиву іграшку, як у вітрині магазину або у того хлопчика, або нове платтячко чи ляльку Барбі. Ми ростемо, і разом з нами зростають і наші бажання, прагнення, цілі. Один мріє розгадати таємниці Бермудського трикутника і знайти затонулу Атлантиду. Інший живе мрією створити унікальні ліки від усіх хвороб або еліксир вічної молодості, здоров’я і краси. Третій мріє про польоти у Всесвіті, зустрічі з позаземним розумом. Але рано чи пізно всі ми дорослішаємо і починаємо замислюватися про майбутню професію. І тут наші прагнення стають цілком визначеними і осмисленими. Хтось хоче стати геніальним програмістом, а фахівцем з комп’ютерних технологій, здійснити інформаційний прорив, створити програми, які до нього не зміг створити жодна людина. Хтось хоче стати лікарем, відомим хірургом, аби щодня рятувати від смерті та хвороб людей. А хтось хоче просто ростити хліб, щоб нагодувати всіх голодних. Чи Не правда, все це високі цілі, і якщо людина не відступиться, якщо він твердо вирішив йти до своєї мрії, він обов’язково залишить свій слід на землі. Не обов’язково його ім’я увійде в історію, але життя він проживе не даремно, приносячи радість і користь людям. Анатоль Франс сказав: «Мрія могутніше реальності. І чи може бути інакше, якщо сама вона вища реальність? Вона душа сущого». Сомерсет Моем заявляв, що, на відміну від існуючої думки про марність мрії, вона — «не відхід від дійсності, а засіб наблизитися до неї». Якщо б люди не уявляли собі своє майбутнє, не ставили перед собою чіткі завдання, що спонукало б їх до активної діяльності, до самого життя? Життя без мрії безбарвна, безрадісне і просто марна! Наявність певної мети, прагнення зробити щось конкретне, обов’язково значне і потрібне, підносить людину. Мрія, ідеал повинні бути у кожного. Наші мрії не завжди шикуються в чітку лінію, не завжди являють собою яскравий образ. Часто мрія буває бажанням досягти чогось великого, великого, світлого. Але як це зробити, ми не зовсім чітко і ясно уявляємо. Мова йде про мрії, які спонукають до дії. І вони, може бути, з часом стають більш зрозумілими і однозначними саме в результаті цих дій. Така мрія є і у мене. Не хочу сказати, що я не уявляю собі своє майбутнє. Уявляю. І мрію опанувати цікаву для мене професію. Я хочу стати юристом. Тому я вважаю, що можу зробити свою мрію реальною у наш час та не втратити свого я
Андрі́й Я́кович Чайко́вський гербу Сас (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.
На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.
Думаю, у кожної людини є певна мета в житті. Поки ми маленькі, невеликі і наші мрії. Дитині хочеться нову красиву іграшку, як у вітрині магазину або у того хлопчика, або нове платтячко чи ляльку Барбі. Ми ростемо, і разом з нами зростають і наші бажання, прагнення, цілі. Один мріє розгадати таємниці Бермудського трикутника і знайти затонулу Атлантиду. Інший живе мрією створити унікальні ліки від усіх хвороб або еліксир вічної молодості, здоров’я і краси. Третій мріє про польоти у Всесвіті, зустрічі з позаземним розумом. Але рано чи пізно всі ми дорослішаємо і починаємо замислюватися про майбутню професію. І тут наші прагнення стають цілком визначеними і осмисленими. Хтось хоче стати геніальним програмістом, а фахівцем з комп’ютерних технологій, здійснити інформаційний прорив, створити програми, які до нього не зміг створити жодна людина. Хтось хоче стати лікарем, відомим хірургом, аби щодня рятувати від смерті та хвороб людей. А хтось хоче просто ростити хліб, щоб нагодувати всіх голодних. Чи Не правда, все це високі цілі, і якщо людина не відступиться, якщо він твердо вирішив йти до своєї мрії, він обов’язково залишить свій слід на землі. Не обов’язково його ім’я увійде в історію, але життя він проживе не даремно, приносячи радість і користь людям. Анатоль Франс сказав: «Мрія могутніше реальності. І чи може бути інакше, якщо сама вона вища реальність? Вона душа сущого». Сомерсет Моем заявляв, що, на відміну від існуючої думки про марність мрії, вона — «не відхід від дійсності, а засіб наблизитися до неї». Якщо б люди не уявляли собі своє майбутнє, не ставили перед собою чіткі завдання, що спонукало б їх до активної діяльності, до самого життя? Життя без мрії безбарвна, безрадісне і просто марна! Наявність певної мети, прагнення зробити щось конкретне, обов’язково значне і потрібне, підносить людину. Мрія, ідеал повинні бути у кожного. Наші мрії не завжди шикуються в чітку лінію, не завжди являють собою яскравий образ. Часто мрія буває бажанням досягти чогось великого, великого, світлого. Але як це зробити, ми не зовсім чітко і ясно уявляємо. Мова йде про мрії, які спонукають до дії. І вони, може бути, з часом стають більш зрозумілими і однозначними саме в результаті цих дій. Така мрія є і у мене. Не хочу сказати, що я не уявляю собі своє майбутнє. Уявляю. І мрію опанувати цікаву для мене професію. Я хочу стати юристом. Тому я вважаю, що можу зробити свою мрію реальною у наш час та не втратити свого я