2. Спишіть речення, розставляючи, де потрібно, розділові знаки. 1. Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П. Тичина). 2. О, скільки я спізнала на віку прекрасного зимового безсоння (І. Жиленко). 3. Здавалося, ніби темно- зелена стіна була зумисне обставлена рядками чудних ясно-зелених канделябрів і чудер- нацьких підсвічників. Кругом галявини стояв стіною старий зелений ліс, а посередині росли три розкішні старі дуби та дві високі прозорі берези (І. Нечуй-Левицький). 4. Рів- ний залитий сонцем степ одразу принишк (Олесь Гончар). 5. Сонячні хороші бджоли натхнення в корзинах несуть (Т. Мельничук). 6. Це було густе налите снагою літо з брон- Зовим чолом (У. Самчук). 7. Ніжні пісенні дерева. Де беруть вони силу? (Олесь Гончар). 8. Оксамитний холоднуватий вечір ворушиться навколо нас (М. Стельмах).

Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди».   Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…»

Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня — скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня — мати змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам.
Надіюсь таке?