Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні Її, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині - Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі - "На нашій - не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого - все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.
Мабуть, на підсвідомому рівні, кожна людина прагне до прекрасного. Відомі непоодинокі випадки, коли витвори мистецтва були здатні змінити долю, а прекрасні природні ландшафти – заспокоювали у хвилини розпуки та надихали до життя.
Малечі з дитинства прищеплюють любов до прекрасного, адже це запорука розвитку естетичних смаків, це шлях до добра і гарних вчинків. Людина, що захоплюється красою навколишнього світу не може бути злою, вона націлена та творчість а не на руйнування.
Люди намагаються оточити себе прекрасними предметами у побуті, обирають найгарніші речі, щоб прикрасити себе, звертають увагу на те, що милує око, і все це – заради краси. Нажаль, не всі розуміють, що краса буває різною. Зовнішні прояви краси не здатні вплинути на покращення життя у світі, найцінніша – внутрішня краса. Найкрасивіша та людина, у якої гарна душа. Такі люди наділені найкращими якостями, які привертають до себе увагу: вмінням співпереживати, добротою, щирістю, відданістю. Такі люди здатні подарувати оточуючим відчуття насолоди красою, бо саме такі прояви цієї якості і здатні врятувати всесвіт.
Треба старатися бути красивим душею, мати потяг до досконалості. Це стремління повинне бути постійним, а не тимчасовим, для того, щоб по вихвалятися своїми гарними якостями. Якщо кожна людина, намагатиметься додати до життя, хоч крапельку прекрасного, світ зміниться на краще. Щезнуть горе, війни та злидні. І тоді, дійсно, рятівником світу стане краса.
...Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, ї в огні
Її, окраденую, збудять...
Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі - "На нашій - не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого - все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.
Мабуть, на підсвідомому рівні, кожна людина прагне до прекрасного. Відомі непоодинокі випадки, коли витвори мистецтва були здатні змінити долю, а прекрасні природні ландшафти – заспокоювали у хвилини розпуки та надихали до життя.
Малечі з дитинства прищеплюють любов до прекрасного, адже це запорука розвитку естетичних смаків, це шлях до добра і гарних вчинків. Людина, що захоплюється красою навколишнього світу не може бути злою, вона націлена та творчість а не на руйнування.
Люди намагаються оточити себе прекрасними предметами у побуті, обирають найгарніші речі, щоб прикрасити себе, звертають увагу на те, що милує око, і все це – заради краси. Нажаль, не всі розуміють, що краса буває різною. Зовнішні прояви краси не здатні вплинути на покращення життя у світі, найцінніша – внутрішня краса. Найкрасивіша та людина, у якої гарна душа. Такі люди наділені найкращими якостями, які привертають до себе увагу: вмінням співпереживати, добротою, щирістю, відданістю. Такі люди здатні подарувати оточуючим відчуття насолоди красою, бо саме такі прояви цієї якості і здатні врятувати всесвіт.
Треба старатися бути красивим душею, мати потяг до досконалості. Це стремління повинне бути постійним, а не тимчасовим, для того, щоб по вихвалятися своїми гарними якостями. Якщо кожна людина, намагатиметься додати до життя, хоч крапельку прекрасного, світ зміниться на краще. Щезнуть горе, війни та злидні. І тоді, дійсно, рятівником світу стане краса.