35 ! аналіз вірша станіслава чернілевського: за перевалом болів і досад,за рядом зрад, що тяли серце чуле,не треба повертатися назад,не треба озиратись на минуле.нехай стоїть, як дальній ожеред,ховаючи самообмани й хиби.орач за плугом дивиться вперед,від цілини відважуючи скиби.впадуть на орінь
зерна новизни.але, яка б не слалась даль розлога,немае поля тільки з борозни,з одної смуги. поле — не дорога.зійдуть з душі закови ожелед,забуде серце біль і зраду друга.орач за плугом дивиться вперед,та скраю поля повертає плуга.міняє напрям гостре чересло —і борозна уже новозначима: і
давній смуток, і добро, і зло,і все минуле знов перед очима.
Співчуття - одна з найголовніших рис, якою може володіти людина. В наш час воно є надзвичайно цінним, адже зустрічається все менше людей з цією рисою. Вміти співчувати потрібно всім, хто б це не був: злидар, поранений долею чоловік чи беззахисне кошеня. Той, хто вміє проявити свою людяність та милосердя до ближнього може чесно носити звання "людина". Маючи велике серце, ми формуємо свою справжню сутність. Співчуваючи готуємо себе до життя, яке часто буває надто жорстоким з тими, хто бажає всім миру і добра, але яке заступається за того, хто вчинив велику кількість зла оточуючим.
Отже, співчуття - важлива деталь нашого існування, яка неодмінно беру участь у створенні подальшої долі всього людства.
Відповідь:
Пояснення:
Але дівчинка була вже біля Пустельника.
– Добрий день! – привітно всміхнулася.
– Привіт! – не відривався від картини.
– Правда, гарні у нас місця?
– Гарні, – погодився. – Тільки не у вас. Бо ти не тутешня, а з Вишнополя. І Половинчик більше мій, аніж твій, бо я тут частіше буваю!
Ага! Знає, що з Вишнополя…
– Поглянути можна? – наступала далі Софійка.
– Дивись, як хочеш!
– Тітонько, йдіть-но сюди! – покликала дівчинка. Проте Сніжану як вітром здуло. Ото ще страхополох!
Картина була як картина. Пейзаж. Гарний. Контури нечіткі, трохи наче розмазані. Мабуть, фарби розтікаються. І не дуже схожий. Там оно три берези, а на полотні тільки дві. Єдине, що сподобалось, – це загадковість, казковість картини. Так і жди якоїсь мавки чи лісовика!
Про все це Софійка щиро звірилась художникові. Той не знати чого засміявся.
– А інші полотна? Можна якось їх побачити? – Софійка йшла напролом.
– Приходьте нині ввечері зі Сніжаною до моєї хижки. Знаєте, де живу? Подивитесь, коли цікаво!
– Справді? А ви будете вдома?
– Якщо пообіцяв – доведеться бути!