4. Картині Рафаеля Санті відповідає твір, що має рядки АНаче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опівніч явилась йому.
Б Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
В Бач, я, що в небесах не міг найти Богів, перед тобою клонюсь тоже.
Г В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала...

Серед визначних поетів французького символізму чи не наитрагічнішою є постать Артюра Рембо. На мить увірвався він у літературу (почав писати те в школі, та назавжди полишив поезію вже в 20-річному віці), але його творчість, гарячкова і відчайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».
Життєвий і творчий шлях поета. Жан Нікола Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку.Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції, у буржуазній сім.ї. Мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до бога, а батько вчив їх поміркованості та ощадливості. Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Учитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. З шести-семи років Артюр почав писати прозою, а потім віршами. У п.ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюго, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В.Гюго, високо оцінивши його талант, назвав Рембо «дитям Шекспіра».

По тропинке бежала маленькая девочка в дощевике и с листком в руке. Она была радостной и без заботой, её улыбка была прекрасна. Но на встречу ей невзоачный мужчина. Девочка подбежала до него и попыталась заговорить с ним но дядя просто посмотрел на нее и листик в её руке стал легче ветра и сильнее медведя. Листик поднялся в воздух вместе с девлчкой и унес ее далеко от дома. Когда они листик улетел до леса с девочкой. она повстречала женщину. её взгляд был ласков, мол она уде ее тут давно жила. она рассказала историю о том человеке. тот человек был её муж который потерялся пару дней назад, и наверняка он прислал по ветру листик с тобой что б я смогла найти его. Женщина дала девочке листик и письмо и отправила девочку обоатно домой. она сказала ветре что бы он отвел их сначала до ее мужа, а потом отвел домой. вот и сеахлчке конец а кто слушал огурец)))