4. Коли відбуваються події в романі І. Багряного «Тигролови»? Що ви знаєте про цю добу в Україні?
5. У чому проявляється автобіографізм у творі?
6. З'ясуйте, скільки сюжетних ліній має роман І. Багряного «Тигролови».
7. Чому, на вашу думку, І. Багряний назвав роман про Григорія Многогрішного «Тигролови»?
8. Розкрийте символічне значення в сюжеті роману двох потягів, що прямують на схід.
9. Що таке пригодницький роман? Назвіть його ознаки.
10. Чому, на вашу думку, родина Сірків, яка вже так давно покинула Україну, і далі дотримується українських звичаїв та обрядів?
11. Поміркуйте, чому автор назвав головного героя, якому явно симпатизує читач, Многогрішним.

А над вишневим садком уже панує ніч.Затихло все. Тілько дівчатаТа соловейко не затих.Біля хати заснула мати з маленькими діточками під срібний спів соловейка. Відпочивають стомлені люди, і разом з ними я вірю в їхнє і своє щасливе майбутнє. Я знаю, що й надалі буятимуть в Україні вишневі сади, повертатимуться ввечері до своїх осель роботящі люди, а Україна залишатиметься тихим раєм, яким вона постає в моєму улюбленому вірші.Вірш дочитано до кінця. Він невеликий за обсягом, але великий за значенням. У ньому — частина історії нашого народу, життя українців, а головне — сама Україна, лагідні обійми якої дарують мир, тишу і спокій. Україна, яка пробуджує патріотизм — найвище людське почуття.Тарас Шевченко

Объяснение:

Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.

Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:

Та не однаково мені,  

Як Україну злії люде  

Присплять, лукаві, і в огні  

Її, окраденую, збудять...  

Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.

Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо

Розкуються незабаром  

Заковані люди.  

І потече сторіками  

Кров у синє море.  

Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді  

Оживуть степи, озера  

І не верствовії,  

А вольнії, широкії  

Скрізь шляхи святії  

Простеляться...  

Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що  

...на оновленій землі  

Врага не буде супостата,  

А буде син, і буде мати,  

І будуть люде на Землі.  

Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.