Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будують вітрильник. Але це не бутафорна споруда — на ньому плаватимуть учні морехідної школи. Тому майстри дуже стараються. Композиція доволі вільна. Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі та його сини Майк і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці. У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої. Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.
Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будують вітрильник. Але це не бутафорна споруда — на ньому плаватимуть учні морехідної школи. Тому майстри дуже стараються. Композиція доволі вільна. Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі та його сини Майк і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці. У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої. Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.