як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Відповідь: У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.
Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.
Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.
Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.
Відповідь:
як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Пояснення:
Відповідь: У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.
Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.
Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.
Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.
Пояснення: