5. Для того, щоб гідно прожити, В. Симоненко у поезії «Ти знаєш, що ти – людина?» застерігає кожного від : а) можливості проспати; б) жорстокості; в) байдужості; г) зради Батьківщині.
Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса знає відповідь. Людина
Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищило особистість кожного з нас.
Сколько существует человечество, столько продолжаются споры о духовное и материальное в жизни человека. К сожалению, в наше прагматичное время духовность отходит на второй план, но материальное не может вытеснить влечение человека к прекрасному, не может убить настоящих чувств, потому что на страже духовности стоит творчество настоящих художников.
Лина Васильевна Костенко всей своей жизнью и творчеством доказывает, что человек должен иметь крылья, которые вознесут ее над обыденностью, дадут ощущение полета.
Настоящий художник сумеет найти поэтические образы в самых обыденных вещах. Находясь ранней весной в Польше, Лина Костенко залюбовалась могучим природным явлением: на реке Одре что снимался лед. Казалось, зима еще не сказала своего последнего слова, и не успела огледіться, как проснулись деревья и на Одре лед потемнел». Буйно ломилась лед крошился лед, и вот «на последней льдине одинокая чайка плывет». Куда она разогналась, что будет, как почти прозрачную льдину «размоет вода весенняя», и этот неуверенный приют затрещит, відломиться и уйдет под воду? И зачем свободной птичьи почву под ногами, если она имеет широкие и сильные крылья? Картина могучего ледохода и образ бесстрашного крылатого птицы стали основой первого в диптихе стихотворения Лины Костенко «Чайка на льдине». Второе произведение «Крылья» стал логическим продолжением первого, ведь писательница вновь возвращается к образу птицы, который будет жить в небе, если не будет земли, не будет иметь богатства, «то будет воля», а облака в вышине развеют ощущение одиночества. «А как же человек? А что же человек?» — тревожно звучат риторические вопросы. Поэтесса знает ответ. Человек
Живет на земле. Сама не летает. А крылья имеет. А крылья имеет!
Крылья — это правда, честность, доверие, вечное стремление, искренность, щедрость. У кого-то они созданы из песни, у кого — то- с надежды или поэзии и мечты, и в любом случае «Человек якобы не летает... А крылья имеет. А крылья имеет!» Последние слова стихотворения, звучащие рефреном, утверждают позицию поэтессы: человек должен иметь крылья, чтобы вознестись над обыденностью, чтобы материальное не ослепило ей глаза, не уничтожило личность каждого из нас.
Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса знає відповідь. Людина
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищило особистість кожного з нас.
Сколько существует человечество, столько продолжаются споры о духовное и материальное в жизни человека. К сожалению, в наше прагматичное время духовность отходит на второй план, но материальное не может вытеснить влечение человека к прекрасному, не может убить настоящих чувств, потому что на страже духовности стоит творчество настоящих художников.
Лина Васильевна Костенко всей своей жизнью и творчеством доказывает, что человек должен иметь крылья, которые вознесут ее над обыденностью, дадут ощущение полета.
Настоящий художник сумеет найти поэтические образы в самых обыденных вещах. Находясь ранней весной в Польше, Лина Костенко залюбовалась могучим природным явлением: на реке Одре что снимался лед. Казалось, зима еще не сказала своего последнего слова, и не успела огледіться, как проснулись деревья и на Одре лед потемнел». Буйно ломилась лед крошился лед, и вот «на последней льдине одинокая чайка плывет». Куда она разогналась, что будет, как почти прозрачную льдину «размоет вода весенняя», и этот неуверенный приют затрещит, відломиться и уйдет под воду? И зачем свободной птичьи почву под ногами, если она имеет широкие и сильные крылья? Картина могучего ледохода и образ бесстрашного крылатого птицы стали основой первого в диптихе стихотворения Лины Костенко «Чайка на льдине». Второе произведение «Крылья» стал логическим продолжением первого, ведь писательница вновь возвращается к образу птицы, который будет жить в небе, если не будет земли, не будет иметь богатства, «то будет воля», а облака в вышине развеют ощущение одиночества. «А как же человек? А что же человек?» — тревожно звучат риторические вопросы. Поэтесса знает ответ. Человек
Живет на земле.
Сама не летает.
А крылья имеет.
А крылья имеет!
Крылья — это правда, честность, доверие, вечное стремление, искренность, щедрость. У кого-то они созданы из песни, у кого — то- с надежды или поэзии и мечты, и в любом случае «Человек якобы не летает... А крылья имеет. А крылья имеет!» Последние слова стихотворения, звучащие рефреном, утверждают позицию поэтессы: человек должен иметь крылья, чтобы вознестись над обыденностью, чтобы материальное не ослепило ей глаза, не уничтожило личность каждого из нас.