5. Розкажіть, як автор вирішує проблему взаємин митця з правителем і суспільством. Які погляди на цю тему відстоює дракон, а які — пустельник? Висловте своє ставлення до цієї проблеми.
Місце для дракона . Юрій Винничук

Так досить?
9 березня 1814 рік – народження в с. Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія кріпака

1816 році сім’я Шевченків повернулася до села Кирилівка

1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина

1824 Тарас чумакував з батьком.

1825 помер батько Шевченка, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва, але скоро Тарас втік.  Він наймитував і «вчився» малярства

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині). Служив в Енгельгардта

Осінь 1828-початок 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні

1831 року Шевченко з Енгельгардтом їде до Петербурга, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва

22 квітня 1838 – викуплений з кріпацтва (завдяки Карлу Брюллову і Василю Жуковському за 2500 рублів).

1838-1845 рік – став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова

1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф.

1840 року – вийшов “Кобзар” (8 поезій).

1839 – 1841 – працює над поемою “Гайдамаки”.

1841 – поема “Гайдамаки”.

1843 – Шевченко приїздив на Україну.

1845 – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та “Заповіт”.

5 квітня 1847 рік – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.

Осінь 1847 – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.

1848 рік – брав участь в науковій експедиції для вивчення опису Аральського моря.

1848-1858 – військова служба, в Окремому Оренбурзькому корпусі.

17 жовтня 1850 – переведено в  Новопетровське  укріплення.

2 серпня 1857 – поета було звільнено.

1858 рік – було видано дозвіл про виїзд на Україну.

Літо 1859 – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.

1860 – Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.

10 березня 1861 рік — Шевченко помер. На кошти друзів його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

22 травня 1861 рік – тіло Кобзаря перевезене на Україну і перезахоронене в Каневі на Чернечій горі.

В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком. Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця. Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи. Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього. Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна. Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за… своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови. До тронної зали хтось зайшов. Коли Аля побачила Недорадника, ледь не скрикнула: то вона недомалювала колись цього чоловічка. Аля вибралася із замку й кинулася до будинку Недочереви-ка. А там — ні вікон, ні дверей. А поряд — купа недороблених речей. Дівчинка в розпачі провела рукою по стіні — і з’явилися дверцята. У невеличкій кімнаті лежала величезна книга, в якій була інструкція до зачарування та розчарування. Треба було стати перед годинником, доробити, що недороблено й проказати закляття: І до-роби! І до-пиши! І роз-почни! І не-лиши! І до-їжай! І до-пивай! І з Недоладії тікай! Аля зрозуміла, що треба найперше полагодити годинник. Це міг зробити лише годинникар Недождень. Але в замку дівчинка випадково потрапила до рук Першого Недорадника. Він посадив Алю у в’язницю й сказав, що її голова, напевне, йому підійде. Вартував гвардієць Недоборода, на голові якого замість шолома була стара каструля, а за спис була дивна залізяка, загострена з одного кінця. Недоборода визволив Алю, бо не міг допустити, щоб у в’язниці сиділи діти. Дівчинка помчала до Тронної зали сховати шолом Недорадника, щоб той не перешкодив Годинникарю. Але в майстра не було однієї стрілки. Аля згадала, що бачила її в Недобороди замість списа. Побігли в підземелля, а там Недорадник стрибає замкнений вартовим у клітці. Недоборода з радістю віддав стрілку годинникареві, і той поліз на вежу лагодити механізм. Аля йому допомагала. Раптом вони побачили юрбу недоладян, які з Недоладьком на чолі йшли виручати Алю. Дівчинка збігла вниз, дістала з кишені вуглинку й домалювала Недоладькові вухо, поправила ніс, очі. Потім почала домальовувати іншим усе, що їм не вистачало, та й самі недоладяни стали допомагати одне одному. За п’ятнадцять хвилин до дванадцятої Аля покликала всіх, хто хотів перенестися із зачарованої країни. Але виявилося, що недоладяни не хочуть покидати своєї батьківщини. Вони будуть жити спокійно й доробляти всі недороблені справи. Аля зі сльозами на очах попрощалася з друзями, доплела свою кіску й промовила чарівні слова. І опинилася у своїй кімнаті. І перше, що робить Аля, знову опиняючись вдома, – домальовує страшного Першого Недорадника, щоб він зник із казкової країни. Цей малюнок залишається на стіні в її кімнаті як нагадування. А потім дівчинка іде шукати інших дітей, які теж не люблять доводити роботу до кінця. Тепер, завдяки вирваній із чарівної книги сторінці у будиночку Недочеревика, вона напевне знає, кому загрожує небезпека опинитися у казковій країні. І невідомо, чи вдасться тій дитині вибратися з халепи. Недочеревик продовжує стягати до Недоладії, недороблені справи, адже їх так багато!