Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.
У 1875 році Панас Мирний разом зі своїм братом Іваном Біликом закінчив працю над багатоплановим соціально-психологічним романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". У основу роману було покладено реальне складне життя селянства з його радощами і кривдами, злиденністю і соціальною нерівністю, а також з жорстокими діями "захисників" народу.
І одним з таких народних бунтарів був Чіпка - головний герой роману. Життя у злиднях, зневажливе ставлення до Чіпки сільських дітей, невідступне прізвисько "виродок" мали згубний вплив на формування його характеру. Ще змалку в Чіпчиній душі з'явилася ненависть до людей, яка потім зруйнувала його життя. Але разом з цим у дитячій душі зароджувались і щирість, чесність, доброта, розвитку яких сприяли лагідні казки і розповіді люблячої бабусі Оришки. Тому, багато розмірковуючи над стосунками між людьми, Чіпка казав: "Я, бабусю, добрий... Я злого не робитиму... Я буду добрий, бабусю...".
І вийшов із Чіпки щирий, чесний, відвертий і працьовитий парубок - борець за правду. Але чітко виявляється і слабкість характеру Чіпки, бо коли в нього незаконно відібрали землю, він зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя. Чіпка став пропивати все, що заробив власною працею, завів собі друзів-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чіпчиній натурі змогло взяти гору, перемогти, і він, помирившись із матір'ю і одружившись із коханою дівчиною, починає нове життя, завдяки своїй працьовитості стає заможним чоловіком. Радіючи за сина, мати ніби але щастя тривало недовго. Не витримавши другої кривди, яку заподіяли йому пани після виборів у земство, Чіпка під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Спотворення Чіпки як людини, його "криваві" вчинки в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей привели до страшних наслідків. Не витримавши такої "боротьби за правду", Галя повісилась, а стара мати мусила викрити владі свою дитину. У такому трагічному житті Чіпки винен не тільки суспільний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й він сам. Чіпка був винен у тому, що не зумів скористатися добрими порадами і став на лихий шлях, перетворившись на злодія-зарізяку.
Взагалі, в образі Чіпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжні шляхи для боротьби з гнобителями і кривдниками, як часто ці пошуки призводять до знівечення людського характеру, спустошення душі.
На формування характеру цього персонажу вплило життя у постійних злиднях, зневажливе ставлення до хлопця сільських дітей, невідступне прізвисько «виродок» та багато інших чинників. З малих років в душі Чіпки зародилася ненависть до людей, яка згодом і зруйнувала його життя. Але проти все у дитячій душі так само зародилися доброта, чесність і щирість. Розвитку цих якостей сприяли розповіді люблячої бабусі Оришки і її лагідні казки. Розмірковуючи над людськими стосунками, Чіпка казав: «Я, бабусю, добрий. Я злого не робитиму… Я буду добрий, бабусю…». І справді, з початку з нього вийшов працьовитий, відвертий, щирий і чесний парубок. Але незабаром стала виявлятися і слабкість Чіпчиного характеру, а коли у нього відібрали землю, він і зовсім зламався, втративши віру у справедливість. Вирішивши, що нема щастя в його житті, віз завів собі друзів-розбишак і став пропивати все, що заробив власною важкою працею. Та пройшов деякий час і знову добро в душі парубка перемогло. Чіпка починає нове життя – він мириться з матір’ю, одружується з коханою дівчиною і завдяки своїй працьовитості дуже скоро стає заможним господарем. Мати навіть ла, радіючи за щастя свого сина. Але щастя це тягнулося недовго. Чіпку знову скривджують, в цьому випадку під час виборів у земство. Під впливом «лихого товариства» він повертається до розбійницького життя, і на цей раз уже назавжди. Знищення Чіпкою невинних людей, його криваві вчинки у боротьбі за «правду», його спотворення як людини привели до жахливих наслідків. Не витримавши такої «боротьби за правду» свого чоловіка, Галя вішається, а мати з часом видає свого сина владі. На мій погляд, у такому трагічному житті винен не стільки суспільний лад і соціальна несправедливість, яка існувала в той час, скільки сам парубок. Адже скільки людей, незважаючи на важку долю до кінця залишилися справжніми людьми і не стали на шлях розбою. А ось Чіпка не зумів скористатися добрими настановами, які давали йому рідні люди, і врешті-решт перетворився на звичайного злодія та вбивцю. Я вважаю, що Чіпка – не бунтар і не правдошукач, а звичайний злочинець. Дійсно, дуже важко знайти вірні шляхи для боротьби з кривдниками і гнобителями, але маючи достатньо завзятості, такі шляхи відшукати все ж таки можна. А Чіпка в своїх пошуках не виказав наполегливості і терпіння, що привело до спустошення його душі і знівечення характеру.
Відповідь:
Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.
У 1875 році Панас Мирний разом зі своїм братом Іваном Біликом закінчив працю над багатоплановим соціально-психологічним романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". У основу роману було покладено реальне складне життя селянства з його радощами і кривдами, злиденністю і соціальною нерівністю, а також з жорстокими діями "захисників" народу.
І одним з таких народних бунтарів був Чіпка - головний герой роману. Життя у злиднях, зневажливе ставлення до Чіпки сільських дітей, невідступне прізвисько "виродок" мали згубний вплив на формування його характеру. Ще змалку в Чіпчиній душі з'явилася ненависть до людей, яка потім зруйнувала його життя. Але разом з цим у дитячій душі зароджувались і щирість, чесність, доброта, розвитку яких сприяли лагідні казки і розповіді люблячої бабусі Оришки. Тому, багато розмірковуючи над стосунками між людьми, Чіпка казав: "Я, бабусю, добрий... Я злого не робитиму... Я буду добрий, бабусю...".
І вийшов із Чіпки щирий, чесний, відвертий і працьовитий парубок - борець за правду. Але чітко виявляється і слабкість характеру Чіпки, бо коли в нього незаконно відібрали землю, він зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя. Чіпка став пропивати все, що заробив власною працею, завів собі друзів-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чіпчиній натурі змогло взяти гору, перемогти, і він, помирившись із матір'ю і одружившись із коханою дівчиною, починає нове життя, завдяки своїй працьовитості стає заможним чоловіком. Радіючи за сина, мати ніби але щастя тривало недовго. Не витримавши другої кривди, яку заподіяли йому пани після виборів у земство, Чіпка під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Спотворення Чіпки як людини, його "криваві" вчинки в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей привели до страшних наслідків. Не витримавши такої "боротьби за правду", Галя повісилась, а стара мати мусила викрити владі свою дитину. У такому трагічному житті Чіпки винен не тільки суспільний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й він сам. Чіпка був винен у тому, що не зумів скористатися добрими порадами і став на лихий шлях, перетворившись на злодія-зарізяку.
Взагалі, в образі Чіпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжні шляхи для боротьби з гнобителями і кривдниками, як часто ці пошуки призводять до знівечення людського характеру, спустошення душі.
На формування характеру цього персонажу вплило життя у постійних злиднях, зневажливе ставлення до хлопця сільських дітей, невідступне прізвисько «виродок» та багато інших чинників. З малих років в душі Чіпки зародилася ненависть до людей, яка згодом і зруйнувала його життя. Але проти все у дитячій душі так само зародилися доброта, чесність і щирість. Розвитку цих якостей сприяли розповіді люблячої бабусі Оришки і її лагідні казки. Розмірковуючи над людськими стосунками, Чіпка казав: «Я, бабусю, добрий. Я злого не робитиму… Я буду добрий, бабусю…». І справді, з початку з нього вийшов працьовитий, відвертий, щирий і чесний парубок. Але незабаром стала виявлятися і слабкість Чіпчиного характеру, а коли у нього відібрали землю, він і зовсім зламався, втративши віру у справедливість. Вирішивши, що нема щастя в його житті, віз завів собі друзів-розбишак і став пропивати все, що заробив власною важкою працею. Та пройшов деякий час і знову добро в душі парубка перемогло. Чіпка починає нове життя – він мириться з матір’ю, одружується з коханою дівчиною і завдяки своїй працьовитості дуже скоро стає заможним господарем. Мати навіть ла, радіючи за щастя свого сина. Але щастя це тягнулося недовго. Чіпку знову скривджують, в цьому випадку під час виборів у земство. Під впливом «лихого товариства» він повертається до розбійницького життя, і на цей раз уже назавжди. Знищення Чіпкою невинних людей, його криваві вчинки у боротьбі за «правду», його спотворення як людини привели до жахливих наслідків. Не витримавши такої «боротьби за правду» свого чоловіка, Галя вішається, а мати з часом видає свого сина владі. На мій погляд, у такому трагічному житті винен не стільки суспільний лад і соціальна несправедливість, яка існувала в той час, скільки сам парубок. Адже скільки людей, незважаючи на важку долю до кінця залишилися справжніми людьми і не стали на шлях розбою. А ось Чіпка не зумів скористатися добрими настановами, які давали йому рідні люди, і врешті-решт перетворився на звичайного злодія та вбивцю. Я вважаю, що Чіпка – не бунтар і не правдошукач, а звичайний злочинець. Дійсно, дуже важко знайти вірні шляхи для боротьби з кривдниками і гнобителями, але маючи достатньо завзятості, такі шляхи відшукати все ж таки можна. А Чіпка в своїх пошуках не виказав наполегливості і терпіння, що привело до спустошення його душі і знівечення характеру.