6. Який сатиричний засіб використано: За богами – панства, панства
В серебрі та злоті!
Мов кабани годовані –
Пикаті, пузаті!..
а) іронія; б)сатира; в) сарказм.
7. У якій поемі засуджується загарбницька політика Російської імперії:
а) «Кавказ»; б) «Великий льох» ; в) «Гайдамаки».
8. У якому році побачило світ перше видання «Кобзаря»:
а) 1838; б) 1840; в) 1847.
9. Серед мотивів ранньої творчості Т.Шевченка звучать усі зазначені, крім
А) сирітство та соціальна нерівність,
Б) критика царського самодержавства та засудження меншовартості української еліти.
В) героїчне минуле та роль поета й поезії в суспільстві.
Остап Мандрика
— «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
— «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
— «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»
— «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
— «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
— «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».
— «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
— «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
— «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
— «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
— Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».
— «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»
Автор в произведении с большой любовью воспевает простых людей из народа, щедрых душой, которые открыли Михаилу дорогу в жизнь, привили ему любовь к работе и книге, добру и красоте в жизни.
Главным героем является Михаил, т. е. сам Михаил Афанасьевич Стельмах в детские годы. Итак, в произведении широко изображены детские годы Михаила, его взаимоотношения с ровесниками, со взрослыми, в частности с родителями и родственниками, соседями. Тем не менее, во всем писатель сумел показать жизнь целой эпохи - первых лет после революции.
В произведении изображены события 1921-1922 годов в украинском селе Дькивцы, и показано становление нового общественного порядка на Подолье. Показан рост культуры и образования, стремление когда-то неграмотных сельских людей к науке, стремление учить хотя бы своих детей, когда при царском порядке самим не пришлось овладеть школьным образованием. Показаны и взаимоотношения между богатыми и бедными на селе, роль комитетов бедности.