Це квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих, усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються. Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою. На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки, крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз вiдпочити вiд своïх турбот… Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний — чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно, тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв, якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними, начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев… Як приємно стояти й слухати лiс
Марина Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських". Цитатна характеристика Софії:
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають". "Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло." "Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..." "... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..." "Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..." "Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!" "Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь." "Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!" "Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..." "Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків." "Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук." "Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..." "І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!" "Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?" "Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті." "Гардероб чималий, шкода, що примітивний." "Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла." "Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє) "А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє) "Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)
було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих,
усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються.
Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до
знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою.
На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки,
крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто
кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А
придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки
не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують
тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто
спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз
вiдпочити вiд своïх турбот…
Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це
так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в
мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс
узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору
лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний —
чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в
полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно,
тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï
галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi
гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують
припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться
розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм
приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки
теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв,
якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс
наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними,
начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь
снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев…
Як приємно стояти й слухати лiс
Цитатна характеристика Софії:
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
"Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
"Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
"Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
"Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
"Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
"Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
"Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
"Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
"Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
"І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
"Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"
"Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
"Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
"Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
"Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
"А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
"Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)