Центральна частина міста Тернополя – надзвичайно простора та красива, з вишуканими квітковими композиціями та фонтанами, з визначними пам’ятками архітектури, музеями та монументами. Однією із таких прикрас міста є пам’ятник визначному українському письменнику та громадському діячеві Івану Франку. Встановлений він у 1995 році на вул. гетьмана Сагайдачного (практично у самому центрі міста).Іван Франко вже давно став частиною історії Тернополя. На його честь названа вулиця, гімназія, є барельєф на фасаді приміщення філармонії, пам’ятник. І це не випадково. Адже він досить часто бував тут, писав, виступав, читав свої твори (поему «Мойсей», зокрема, читав у Тернопільській обласній філармонії, будучи вже паралізованим), брав активну участь у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті міста. З книгою в руках Івана Франка зобразили автори пам’ятника І. Сонсядло та Д. Чепіль. Висота постамента 360 см, виготовлений він у формі ковадла. Можливо, випадково, а можливо, і ні – статую письменника встановлено на місці колишнього будинку гімназії №1, де у 1902 році він читав лекції тернопільським студентам. Постать класика української літератури сприймається цілком реально: серйозний та задуманий, охайно вдягнений, з книжкою в руках, він з добрими надіями дивиться у майбутнє – на нас з вами, українців. Його полум’яне слово завжди кликало до бою і до праці. І сьогодні Іван Франко є для нас символом нескореного духу народу, нашим духовним батьком.Тернопіль славиться надзвичайно красивими місцями, пам’ятниками, привітністю та добротою своїх жителів. Гості міста завжди з великим захопленням відвідують музеї, відпочивають на озері, гуляють центральною площею, вдивляючись в мудрий та глибокий погляд поета-бунтаря.
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це — травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба
