На згадку про загиблих і тих, хто вижив, щорічно 11 квітня у всьому світі відзначається Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. Ця дата була обрана і затверджена ООН не випадково. Вона була встановлена в пам'ять про інтернаціональне повстання в'язнів концентраційного табору Бухенвальд, яке сталося 11 квітня 1945 року.
У невеликому залі зібралися колишні в'язні фашистських концтаборів, представники влади, громадськість, молодь. Члени Молодіжної дорадчої ради при міському голові зробили невеликий екскурс в історію. На екрані спливали фотографії «фабрик смерті»: Бухенвальд, Майданек, Освенцим, Равенсбрюк, Маутхаузен, Дахау, Саласпілс, Треблінка... В ході зустрічі прозвучали страшні цифри: в концентраційних таборах утримувалося близько 20 млн. чоловік з 30 країн світу. 12 млн. чоловік було знищено фашистами.
Свідки трагічних подій Другої Світової війни ділилися своїми спогадами з молоддю. Представники влади та гості говорили про необхідність пам'ятати історію та її уроки.
Ми зобов'язані пам'ятати про одну з маловідомих трагедій Другої Світової війни - трагедію колишніх неповнолітніх в'язнів фашистських концтаборів. Тоді їх життя, здоров'я, працю використовували в концтаборах, на військових заводах, сільськогосподарських підприємствах. Діти ставали заручниками, донорами, біологічною сировиною для злочинних «медичних експериментів».
Після закінчення війни в'язнів вдома чекали нові тяжкі випробування. Тоталітарний сталінський режим безпідставно оголосив їх зрадниками, посібниками ворога. Вони не мали права вступати в спеціальні та вищі навчальні заклади, були позбавлені соціального захисту з боку держави на відміну від їхніх побратимів по нещастю інших країнах, які боролися з фашизмом.
Молодіжна дорадчих рада при міському голові від імені школярів міста привітала всіх присутніх з цією пам'ятною датою. Висловила подяку ветеранам за мужність и стійкість духу, волю до перемоги і життя. Побажала всім міцного здоров'я, душевного тепла, щастя, миру та благополуччя. Нехай завжди над нашою країною буде мирне небо!
Юрій Андрухович — сучасний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого пов'язують із напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на початку 80-х років XX ст., і це має свою точку відліку — 1985 рік, коли Ю. Андрухович разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Зміни в суспільному житті країни відбились і в розвитку літератури: почали з'являтися нові теми, змінився підхід до творчості. Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й поза зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці особливості ми гаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини» та ін.
Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної творчої особистості.
У творі «Пісня мандрівного спудея» автор навмисно використовує архаїзми «черленяться», «отець», «соловій» і зокрема слово «спудей», аби надати цьому слову того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати «спудеєм», отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі. Власне, таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», він не собі мандрує, він досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, мусить дотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти цього: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір», і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: «У вчителів, здається, перекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, а свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», що допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..»
На згадку про загиблих і тих, хто вижив, щорічно 11 квітня у всьому світі відзначається Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. Ця дата була обрана і затверджена ООН не випадково. Вона була встановлена в пам'ять про інтернаціональне повстання в'язнів концентраційного табору Бухенвальд, яке сталося 11 квітня 1945 року.
У невеликому залі зібралися колишні в'язні фашистських концтаборів, представники влади, громадськість, молодь. Члени Молодіжної дорадчої ради при міському голові зробили невеликий екскурс в історію. На екрані спливали фотографії «фабрик смерті»: Бухенвальд, Майданек, Освенцим, Равенсбрюк, Маутхаузен, Дахау, Саласпілс, Треблінка... В ході зустрічі прозвучали страшні цифри: в концентраційних таборах утримувалося близько 20 млн. чоловік з 30 країн світу. 12 млн. чоловік було знищено фашистами.
Свідки трагічних подій Другої Світової війни ділилися своїми спогадами з молоддю. Представники влади та гості говорили про необхідність пам'ятати історію та її уроки.
Ми зобов'язані пам'ятати про одну з маловідомих трагедій Другої Світової війни - трагедію колишніх неповнолітніх в'язнів фашистських концтаборів. Тоді їх життя, здоров'я, працю використовували в концтаборах, на військових заводах, сільськогосподарських підприємствах. Діти ставали заручниками, донорами, біологічною сировиною для злочинних «медичних експериментів».
Після закінчення війни в'язнів вдома чекали нові тяжкі випробування. Тоталітарний сталінський режим безпідставно оголосив їх зрадниками, посібниками ворога. Вони не мали права вступати в спеціальні та вищі навчальні заклади, були позбавлені соціального захисту з боку держави на відміну від їхніх побратимів по нещастю інших країнах, які боролися з фашизмом.
Молодіжна дорадчих рада при міському голові від імені школярів міста привітала всіх присутніх з цією пам'ятною датою. Висловила подяку ветеранам за мужність и стійкість духу, волю до перемоги і життя. Побажала всім міцного здоров'я, душевного тепла, щастя, миру та благополуччя. Нехай завжди над нашою країною буде мирне небо!
Объяснение:
Юрій Андрухович — сучасний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого пов'язують із напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на початку 80-х років XX ст., і це має свою точку відліку — 1985 рік, коли Ю. Андрухович разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Зміни в суспільному житті країни відбились і в розвитку літератури: почали з'являтися нові теми, змінився підхід до творчості. Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й поза зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці особливості ми гаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини» та ін.
Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної творчої особистості.
У творі «Пісня мандрівного спудея» автор навмисно використовує архаїзми «черленяться», «отець», «соловій» і зокрема слово «спудей», аби надати цьому слову того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати «спудеєм», отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі. Власне, таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», він не собі мандрує, він досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, мусить дотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти цього: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір», і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: «У вчителів, здається, перекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, а свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», що допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..»