Думи — жанр української народної поетичної творчості. Виникнення думи відносять приблизно до середини 15 ст. Поява думи була пов'язана з розгортанням героїчної боротьби української народу проти татарсько-турецьких, а потім польсько-шляхетських загарбників. Думи відіграли значну роль у боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення. Думи характеризуються відсутністю строф, дієслівним римуванням, імпровізаційністю, їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, постійні епітети тощо. Виконують думи переважно професійні народні співці — кобзарі чи бандуристи мелодійною декламацією-речитативом, під акомпанемент кобзи, бандури, рідше ліри. Корінням думи сягають періоду Київської Русі, її героїчного епосу. Думи тісно пов'язані з іншими жанрами українського фольклору — історичними піснями, голосіннями, казками тощо. Найдавніша згадка про виконання думи належить до 16 ст. Про думи повідомляє польський історик-хроніст С. Сарницький. Перший запис думи («Козак Голота») — відноситься до кінця 17 ст. Відомо понад 50 сюжетів думи у більш як 300 варіантах. До найдавніших належать думи про боротьбу українського народу проти татарсько-турецьких загарбників: «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі» та ін. У думах цього циклу народ створив образи колективного героя-борця, захисника рідної землі. До думи періоду визвольної війни 1648—54 належать «Хмельницький та Барабаш», «Перемога корсунська», «Білоцерківський мир і нове повстання проти польської шляхти», «Богдан Хмельницький і Василій Молдавський (Похід в Молдавію)» та ін. У них реалістично змальовано перемоги українського народу над польсько-шляхетськими військами, створено образи запорізьких козаків, оспівано мужність селянсько-козацьких військ, їхніх полководців — Б. Хмельницького, М. Кривоноса, І. Богуна, Д. Нечая та ін. У думах відображено соціальну нерівність, класове розшарування українського суспільства. Поширеними були думи про класову боротьбу («Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер»), на соціально-побутові теми («Козацьке життя» та ін.). Серед виконавців думи — плеяда талановитих кобзарів: О. Вересай, М. Кравченко, А. Шут, П. Носач, Т. Пархоменко, П. Ткаченко, Ф. Кушнерик, І. Кучугура-Кучеренко, Є. Мовчан та багато ін. Інтенсивне записування й видання думи припадає на 19 ст. Українські думи вперше опублікував М. Цертелєв («Опыт собрания старинных малороссийских песней». СПБ, 1819). Визначне місце в записуванні, виданні й дослідженні думи посідають М. Максимович, М. Костомаров, І. Срезневський, П. Житецький, I. Франко, М. Лисенко. Ідеї, сюжети, образи, деякі поетичні особливості думи використано в творах К. Рилєєва, М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Старицького, М. Рильського, П. Тичини, П. Панча.
Максим Беркут – рідний син Захара, доблесний воїн, який хоробро б’ється з татаро-монгольським військом в перших рядах, та має щирі почуття до боярської дочки Мирослави. Герой наполегливий, цілеспрямований з високим почуттям громадянського та воїнського обов’язку. Максим не звик відступати, та згоден за ідею йти на самопожертви.
Характерні риси Максима
З перших сторінок твору, Максим постає як талановитий воєначальник та хоробрий воїн, він не боїться смерті в бою. Максим відданий вітчизні й коханню до дівчини. Герой не знав неволі, тому с призирництвом дивиться на невільників і справді гадає, що краще смерть ніж рабство.
Хвастощі та зухвалість в повсякденному житті йому не притаманні, за це він поступово отримує авторитет серед побратимів, а пізніше і у бояр. До превілеюваних бояр важко підступитись, вони на всіх дивляться с неприкритою одразою, але Максим зміг. До йому в цьому випадковість – в лісі герой почув, як волає дівчина та просить на до бо вона втрапила в халепу, попала в справжнє ведмеже логово. Максим не побоявся боярську дочку, в яку потім закохався. Бояри високо оцінили його хоробрість, відданість та розум. Молодший Беркут справді був розумним та кмітливим, навіть бояри поступово почали прислуховуватись до його порад.
Максим Беркут – рідний син Захара, доблесний воїн, який хоробро б’ється з татаро-монгольським військом в перших рядах, та має щирі почуття до боярської дочки Мирослави. Герой наполегливий, цілеспрямований з високим почуттям громадянського та воїнського обов’язку. Максим не звик відступати, та згоден за ідею йти на самопожертви.
Характерні риси Максима
З перших сторінок твору, Максим постає як талановитий воєначальник та хоробрий воїн, він не боїться смерті в бою. Максим відданий вітчизні й коханню до дівчини. Герой не знав неволі, тому с призирництвом дивиться на невільників і справді гадає, що краще смерть ніж рабство.
Хвастощі та зухвалість в повсякденному житті йому не притаманні, за це він поступово отримує авторитет серед побратимів, а пізніше і у бояр. До превілеюваних бояр важко підступитись, вони на всіх дивляться с неприкритою одразою, але Максим зміг. До йому в цьому випадковість – в лісі герой почув, як волає дівчина та просить на до бо вона втрапила в халепу, попала в справжнє ведмеже логово. Максим не побоявся боярську дочку, в яку потім закохався. Бояри високо оцінили його хоробрість, відданість та розум. Молодший Беркут справді був розумним та кмітливим, навіть бояри поступово почали прислуховуватись до його порад.