Бездуховність – одна з найбільших проблем сучасного суспільства. традиційно під бездуховністю прийнято розуміти відсутність у людини високих життєвих прагнень, принципів, ідеалів буття, почуття піднесеності. на жаль, при погляді на багатьох сучасних людей складається враження, що вони абсолютно бездуховні, це має багато різних проявів. найяскравішим прикладом бездуховності в житті людини є пріоритет особистого над суспільним. сьогодні життя складається так, що дуже багато людей зовсім не замислюються про загальне благо. усі прагнуть стати успішними особисто – хочуть забезпечити собі сите й задоволене життя за будь-яку ціну, не замислюються про великі цінності сучасності та про інших людей, які іноді чогось сильно потребують. наприклад, люди не приділяють достатньо уваги тим, кому потрібна їхня . бездуховні люди намагаються сховатися від сплати податків, не хочуть брати участь в суспільно корисних заходах, завжди віддаляються від суспільства, щоб бути тільки наодинці і не чинити ніяких корисних дій в суспільстві. втім, суспільство дуже швидко визначає таких людей і застосовує по відношенню до них справедливі заходи відповідальності. нерідко бездуховність асоціюються з моральними правилами нашого суспільства. у цьому є певна логіка. дійсно, аморальні люди найчастіше також є і бездуховними, такими, які порушують природні правила співжиття людей. наприклад, одним з основних правил сучасного українського суспільства є надзвичайний повага до старості і літніх людей. але бездуховні люди не тільки не показують достатньо поваги старшим людям. більше того, вони дуже часто забувають про власних батьків, коли ті так сильно потребують їхньої . в цілому бездуховні люди дуже часто демонструють повну зневагу до будь-яких правил моралі. навряд чи варто вважати яскравим прикладом бездуховності відсутність віри в бога. вся справа в тому, що в сучасному світі віра в бога сильно атрофувалась. багато людей не просто вірять в бога і одночасно з цим скоюють злочин проти людини і суспільства, вони ще й прикриваються своєю вірою, щоб піти від заслуженої відповідальності. у той же час серед атеїстів сьогодні дійсно дуже багато моральних людей, що несуть відповідальність за себе і за суспільство. бездуховність шкодить суспільству, особливо якщо врахувати її сучасні розміри. у той же час досить складно боротися з нею, адже бездуховні люди зазвичай не порушують законів і прямо не шкодять державі. єдиний ефективний засіб для боротьби з бездуховністю – бойкот бездуховних людей, відмова від комунікації та взаємодії з ними.
поема розпочинається лірично—філософським відступом—посвятою. автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «все йде, все минає — і краю немає» вічними є лише волелюбні прагнення народу. а виразниками цих прагнень стали . поет знає, що його поетичні рядки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають: «коли хочеш грошей, та ще й слави, того дива, співай про матрьошу, про парашу, радость нашу, султан, паркет, шпори,— от де ! » у поета — інша слава, інші цінності. він згадує про часи козацької волі, про славне минуле україни. кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — . він радить їм летіти з чужини в україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (василя івановича григоровича, якому присвячено поему). інтродукція це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан польської держави, де зародився рух. боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати польщею своєїдержавності. а конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — готувалися до повстання, «ножі освятили». галайда ярема галайда — наймит, попихач шинкаря лейби. він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана оксана. вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, ярема взяв торбу і пішов у вільшану. конфедерати цієї ж ночі до лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. конфедерати всіляко принижували лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. а коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. ще у титаря є гарна дочка оксана, «як панночка». конфедерати залишили корчмаря і поїхали у вільшану. титар у вільшані попід гаєм ярема, співаючи, виглядав свою оксану. парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. а коли побачив її, то зрадів і забув про все. титарівна .лібарилася, бо в неї занедужав батько. ярема розповів дівчині, що йде в чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав пристати до ів, здобути славу, багатство, і все це скласти до ніг оксани: «одягну тебе, обую. посаджу, як паву, — на дзиґлику, як гетьманшу, та й дивитись » закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в україні. прощаючись, ярема і оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися. тихесенько, гарнесенько, щоб ніхто не бачив ні дівочі дрібні сльози, ні щирі козачі. а тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. то конфедерати, люди, які зібралися немов би волю боронити, катували оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. титар мовчав. «завзята бестія! стривай! » насипали в халяви «утім'я цвяшок закатай! » не витерпів святої кари, упав сердега. замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. але тут у хату вбігла оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. її, непритомну, ляхи забрали з собою.
зміст поеми
поема розпочинається лірично—філософським відступом—посвятою. автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «все йде, все минає — і краю немає» вічними є лише волелюбні прагнення народу. а виразниками цих прагнень стали . поет знає, що його поетичні рядки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають: «коли хочеш грошей, та ще й слави, того дива, співай про матрьошу, про парашу, радость нашу, султан, паркет, шпори,— от де ! » у поета — інша слава, інші цінності. він згадує про часи козацької волі, про славне минуле україни. кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — . він радить їм летіти з чужини в україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (василя івановича григоровича, якому присвячено поему). інтродукція це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан польської держави, де зародився рух. боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати польщею своєїдержавності. а конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — готувалися до повстання, «ножі освятили». галайда ярема галайда — наймит, попихач шинкаря лейби. він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана оксана. вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, ярема взяв торбу і пішов у вільшану. конфедерати цієї ж ночі до лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. конфедерати всіляко принижували лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. а коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. ще у титаря є гарна дочка оксана, «як панночка». конфедерати залишили корчмаря і поїхали у вільшану. титар у вільшані попід гаєм ярема, співаючи, виглядав свою оксану. парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. а коли побачив її, то зрадів і забув про все. титарівна .лібарилася, бо в неї занедужав батько. ярема розповів дівчині, що йде в чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав пристати до ів, здобути славу, багатство, і все це скласти до ніг оксани: «одягну тебе, обую. посаджу, як паву, — на дзиґлику, як гетьманшу, та й дивитись » закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в україні. прощаючись, ярема і оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися. тихесенько, гарнесенько, щоб ніхто не бачив ні дівочі дрібні сльози, ні щирі козачі. а тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. то конфедерати, люди, які зібралися немов би волю боронити, катували оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. титар мовчав. «завзята бестія! стривай! » насипали в халяви «утім'я цвяшок закатай! » не витерпів святої кари, упав сердега. замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. але тут у хату вбігла оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. її, непритомну, ляхи забрали з собою.