Аналіз вірша "Не жалій мене", В. Коваленка _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Не жалій мене, чуєш, не треба,
співчувань я твоїх не хочу.
Різні ми, як земля і небо,
як зелені і карі очі.
Ми з тобою такі не схожі,
як долина й висока круча.
Я до тебе – світанням гожим,
ти до мене – дощем колючим.
Скільки весен в любов закута,
через грати жури й чекання,
Я вже вкотре тобою забута,
виглядаю твого кохання.
Зеленіють хустки на вербах.
Зеленіють мої надії…
Ти жалієш мене? Не треба!
Я забути тебе не вмію.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!
Кріпацтво, або кріпосне право (також кріпаччина[1], панщина[1], або панське право[2][3]) (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст.[4]), у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала сиськузалежність селянина від феодала й неповну власність другого селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). Один з видів рабовласництва.