Анализ стиха Мирошник Л. Глибов

Ось ми з вами і потрапили у світ Андрія Малишка, щоб ознайомитися з його творчістю і написати твір. Уже з дитинства Андрій Малишко відчував щиру любов до людини праці, рідного народу, до його пісні, до щедрої української природи. В цьому йому допомагала мати. Вона навчила малого Андрійка розуміти красу слова, пісні, природи, а насамперед – красу людської душі. Саме мати виховала у хлопця захоплення рідним словом і народною піснею. Ці джерела гартують і в подальшому поетичне натхнення Малишка. Поет зумів у почуттях свого ліричного героя поєднати любов до рідної домівки з любов’ю до великої Батьківщини. На які вірші А. Малишка треба орієнтуватися? Це поезії: «Батьківщині», «Учитель», «Урожай», «Балада про колосок», «Лист до гречки». Можна взяти вірші «Бусел» та цикл поезій «Україно моя». В однойменному вірші, який починається ліричним звертанням поета до Батьківщини, звучить синівська вдячність:Ти мене з дитинства підіймала. Хліб дала з піснями солов’я. Відвела доріг мені немало, Земле, зореиосице моя!
З перших же рядків ми бачимо нашу країну, котру поет ніжно називає «зореносицею». Це зовсім не означає, що у нас тоді були самі Герої Соціалістичної Праці та Герої Радянського Союзу, і всі вони на грудях носили свої Зірки. Хоча в той час в нашій країні дійсно було багато простих, нікому невідомих героїв, які працювали заради щастя рідної Батьківщини, а головне – вірили їй. Тому і народжувалися такі вірші. Багатство й свіжість художніх образів широкий погляд на минуле й сучасне рідної землі до поетові створити привабливий образ країни неспокійного щастя, невтомної праці, бурхливого розквіту.Поет відверто милується своїми героями: …смагляві хлопці йдуть полями – Трактористи й славні сіячі. Поетові слова, звернені до Вітчизни, звучать як присяга на вірність: Рідну, добру, у крові умиту, Я тебе нікому не віддам! Увесь вірш пройнятий світлим оптимістичним настроєм, патріотизмом: Тільки нам вже жити, не вмирати, Зерно сіять, зацвітати знов. Тільки щастя нам дано багате, То велике щастя наше – мати, Батьківщина – правда і любов!Батьківщина – це не тільки земля, на якій ми живемо. Це ще і люди, які її населяють. Тому треба звернутися до віршів про цих людей. Наприклад, вірш «Учитель». Він, звичайно, пов’язаний з віршем «Батьківщині». Тільки в останньому дається широка, узагальнююча картина Вітчизни, а в «Учителі» вона конкретизована, подана через призму спогадів учня про свого улюбленого вчителя. У центрі вірша – привабливий образ Трохима Івановича, вчителя, який виховав не одне покоління. Для нього характерна любов до людей, невсипуща працьовитість, прагнення виховати своїх учнів патріотами своєї Вітчизни:Трохим Іванович, звіряв писання, Знання Шевченка, множення таблицю, А за вікном підводилось світання, Нового світу блиску громовиці…

«Є на світі моя країна, найчарівніша, як перлина. В моїм серці вона єдина. Це моя Україна». У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене такою Батьківщиною є моя рідна Україна. Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе. Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну Україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають. Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. І тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу. У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати. Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще. А сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.