Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Человеческая среда, которая, в основном, ориентированна на стремление материального, поэтому часто не дает раскрыться настоящему, которое у каждого человека есть от рождения, а затем разрушает «цвет души». Мавка говорит на Лукашевом наречии: «Так! Кто не возрос между вами, не поймет вас!..», поскольку душа и сердце лесной красавицы не знают искусственно выдуманных ограничений, безжалостной социальной морали, которая уничтожает настоящие чувства. Именно из-за этой морали любви жизнь должна вкладываться в определенные границы, но разве можно диктовать своему сердцу?Лукашевой матери невестка нужна лишь «для а не ради счастья собственного сына; молодица Килина руководствуется также материальными интересами, поскольку «цвета души» у этих женщин уже нет, так как они самые его в себе уничтожили. Такая человеческая среда поглощает Лукаша, беспощадно причиняет боль Мавце, для которой законы неестественного мира являются весьма жестокими, а самое главное - непонятными для ее души. Мавка - существо вечное, а человеческие приоритеты - лишь преходящее, а потому искусственное, ненастоящее. И лишь то в сердце, «что не умирает», является настоящим, духовным и вечным. Таким образом, органически вписываются в канву произведения аллегорические образа Бедности, так как материальное является непостоянным, и когда на дом наседают бедность, то у людей, которые отдают предпочтение преходящему, не остается ничего.Мир природы сыграет важную роль в указанных произведениях, он является не только фоном, а и непосредственным участником событий, которые происходят.Много персонажей произведения являются лесными жителями, в частности «Тот, что плотины рвет», «Тот, что в горе сидит», потерча - младенец, умерший некрещенным, Русалка, Водяной,Леший, Прелестник, Куць и сама Мавка. В произведении мир природы живет по своим законам, и потому Леший не советует Мавце видеться с Лукашем: «Не засматривайся ты на ребят человеческих. Сие лесным девушкам опасно… минуй человеческие тропы, ребенок, так как там не ходит воля, там печаль бремя свой носит», т.е. мир природы - это мир воли, мир вечной жизни по законам красоты. Но вместе с этим это объединение добра и зла. Русалка и потерча враждебно относятся к вмешательству в лесную жизнь Лукаша, так же мстит Килине и Лукашевой матери Куць, когда они поднимают соглашение дяди Льва, «Тот, что в скале сидит» забирает к себе Мавку, которая потеряла надежду, а добрый Леший превращает Лукаша в Вурдалака. Итак, вмешательство в мир природы, которое приводит к ее дисгармонии, жестоко наказывается. Неслучайным является то, что любовь Мавки и Лукаша начинается весной, когда вся природа оживает, изобилует «Тот, что плотины рвет», а угасает осенью. Авторские ремарки тоже сыграют важную роль в понимании событий произведения.В человеческой жизни всегда относится вопрос выбора между приоритетом духовного и материального. С такой же проблемой сталкивается и герой «Лесной песни». Лукаш предает Мавку, так как подвергается влиянию материальных ценностей, он не смог отстоять своя любовь, не смог «своей жизням к себе приравняться» (в отличие от Мавки). В таком трактовании любви Мавки и Лукаша с самого начала обреченно, так как они из разных миров.Таким образом, мысль «Не пренебрегай души своей цвета…», которую провозглашает Мавка, является ключевой в понимании смысла бытия, поскольку стремление духовных, вечных ценностей, собственно, и сохранит этот «цвет души», а вынесение на первый план материальных, а итак, преходящих интересов лишь разрушит прекрасное в человеке. Духовное и материальное всегда существуют рядом в жизни, и очень важно, какой выбор сделает личность - в пользу того или другого.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».