Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.
За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.
У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.
Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.
Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.
Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.
Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.
В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.
Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.
Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.
Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.
У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.
У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.
Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.
За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.
У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.
Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.
Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.
Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.
Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.
В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.
Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.
Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.
Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.
У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.
У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.