Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний ід кобзи чи бандури). поява дум припадає на хv–хvі століття. особливості народних дум особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).
Ідея твору: уславлення винахідливості та мужності талановитого полководця Богдана Хмельницького.
Основна думка: народ не забуває та оспівує в піснях своїх героїв.
Рід літератури: ліро-епічний твір.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: Богдан Хмельницький воює проти ляхів.
Зав’язка: Хмельницький з військом прибуває до Жовтих Вод.
Розвиток подій: до Жовтих Вод «їде ляхів сорок тисяч», Хмельницькому допомагають татари у битві проти ляхів.
Кульмінація: перемога над ненависним ворогом, бо «утікали вражі ляхи».
Розв’язка: «не по однім ляшку зосталась вдовиця».
Художні засоби.
Епітети: «хорошої вроди», «великую потугу», «сірії вовки»
Постійний епітет: «орду татарськую», «вражі ляхи»
Метафора: «становили дубовії хати»
Персоніфікація: «хміль грає», «хміль кисне»
Гіпербола:
«Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду, —
Гей, не один лях лежить головою в воду»
Риторичне запитання: «Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?», «Чи не той то хміль, що по пиві грає?..», «Чи не той то хміль, що у пиві кисне?»
Звертання: «Не пий, Хмельницький, …»
Пестливі слова: ляшенькам
Оклики: «Гей, не один лях лежить, вищеривши зуби!»
Рефрен (повтор) : «Чи не той то хміль…», «Ой той то Хмельницький…».
Паралелізми:
«Гей, там поле, а на полі цвіти —
Не по однім ляшку заплакали діти».
«Гей, там річка, через річку глиця —
Не по однім ляшку зосталась вдовиця...».
Вигук: «гей»
Кількість строф – дванадцять.
Вид строфи: двовірш.
Рими: в'ється – б'ється, грає – рубає, кисне – тисне, Броду – воду, Води – вроди, маю – знаю, веду – біду, шуби – зуби, хати – утікати, повки – вовки, цвіти – діти, глиця – вдовиця.
Римування: паралельне (АА)
Чи не той то хміль, що по пиві грає?..
Ой той то Хмельницький, що ляхів рубає.
Будь уважним до слова.
1. Хміль — однорічна або багаторічна витка рослина, яку використовують
у пивоварінні.
2. Тичина — довга палиця, жердина для підтримування витких рослин, під¬пирання гілок плодових дерев.
3. Золотий Брод. Золота Вода — поетичні назви урочища Жовті Води.
4. Глиця — листя деяких дерев у вигляді голок, шпильок; хвоя.
5. Повк — тут полк.