балов!

Дати коротку відповідь на запитання за твором Марини Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
1. Який домашній улюбленець зовсім неочікувано з’явився в Софійки? 2.Який навчальний предмет давався дівчинці найважче?
3. Хто проліз із Софійкою вночі в дивну квартиру?
4. Як звали Софійчину маму?
5. Що дуже сильно злякало бабу Валю в квартирі, за якою вона наглядала? 6. Як баба Валя хотіла віддячити Софійці та Сашкові за порятунок?
7. Який продукт став причиною смерті Якова Кулаківського?
8. Яку таємницю приховував Валентин від Сніжани?
9. Яку сімейну реліквію мала одягти тітонька Сніжана на власне весілля? 10. Хто подорожував із Софійкою в часі?
11.Як змінилося життя Вадима після зняття прокляття?
12. Ким стане в майбутньому Сашко?

В образі батька Михайлика Панаса Дем’яновича письменник втілив вікову селянську мудрість і доброту, що так характерна для звичайних, чемних трудівників-хліборобів. Все своє життя батько працював на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годувала, і зодягала, і на світі держала його і сім’ю.

Мати Михайлика Ганна Іванівна виступає у творі як найбільша захисниця краси. Вона здається справжньою жінкою-берегинею, яка й навчила Михайлика любити красу звичайного соняшника, ранкового туману, калини і вранішньої роси. Ганна Іванівна не вміла писати і читати, та книгами для неї були огород і сад, трави і квіти, хліб і поле. Вона хоч і жила усе життя в нестатках, ніколи не дорікала на свою долю. Вона дуже любила своє небагате господарство, свій садок, свій огород і своє село. Невтомна трудівниця, вона й сина свого привчила до праці, навчила у праці знаходити найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».

Т.г.шевченко ! досить було однієї людини, щоб врятувати цілий світ, цілу націю. остап вишня. доля карбувала його життя у формах трагічних. виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного повстанець шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. разом з усією росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. і яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! а він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі. поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну». вимучений фізично, та не зламлений морально, шевченко навіть після заслання не зрікається україни, продовжуючи писати. існують закиди на те, що шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою : добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася творить. про шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє. для мене шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї україни !