Бджільництво – завжди було в України у великій пошані. На схилі літ запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко. Місце для пасіки вибирали затишне і мальовниче, вулики ставили вічками на південь, самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли захищатися від нападу сторонніх кома. Пасіку огороджували невисоким тином, як оберіг, тут височів хрест. Бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл: Зосима, Саватія. Узяти малої комашини солодку рідину – справа ніби не складна, та стільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника.
Узимку вулики зберігалися у спеціально утепленому, напівземляному приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб запобігти виникненню цвілі.
Після зимівлі, бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою. До неї підмішували корицю, гвоздику, тощо. На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували востаннє. Пасічники доглядали за маленькими трудівницями. Проти воскової молі натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали полин та м’яту. Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, що не зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік: скажімо, на початку серпня та у вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення і клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск.
У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до омшаника. Цілющий і поживний мед діставався не легко, витрачати намагалися обережно і економно.
Щастя - дуже складна категорія, яку кожен вибирає для себе. Ми не можемо описати ці почуття. На мій погляд, ми можемо бачити це в очах людей. Щастя світиться зсередини нашої душі. Для однієї людини щастя - це здоров'я, для іншого - любов чи дух. Деякі люди думають, що щастя - це короткий час їхнього життя. Як правило, ми працюємо над досягненням нашої мети протягом тривалого часу, і якщо ми успішні, ми відчуваємо захват і радість. Іноді ми відчуваємо щастя, коли бачимо неймовірні пейзажі і красиві будівлі. Для мене щастя - це моє життя. Я насолоджуюся кожним моментом. Звичайно, якщо у мене буде кар'єра і сім'я, я буду дуже щасливий. Я думаю, що кожен може бути щасливою людиною, бо у кожного є родичі, друзі і можливості, які він може реалізувати в майбутньому. На жаль, багато людей думають, що вони не щасливі, тому що у них багато проблем. Ми не пам'ятаємо ніяких хороших подій і речей протягом тривалого часу. Ми пам'ятаємо погані часи, і це дуже типово для людей. Я вважаю, що всі люди в світі щасливі, але кожен повинен згадати всі дії в своєму житті, які принесли щастя.
Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.
У період його князювання галося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "Богохранимим" та "Богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська Правда". 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
В сучасній Україні встановлено високу державну нагороду – Орден князя Ярослава Мудрого (1995), для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність.
Національною академією правових наук України та Національним університетом "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" заснована Премія імені Ярослава Мудрого (2001) – визнання видатних заслуг науковців-правознавців та практиків-юристів в розбудові правової демократичної держави України.
Объяснение:
надеюсь найдешь ответ от текста