Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»