Героїня новели «Impromtu phantasie» — душевно тонка й чуттєва натура. Її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Вона тонко сприймає довкілля, музику, а монастирський дзвін, що в новелі виступає, з одного боку, символом музики, з іншого — потягом героїні до високого, духовного, викликає в неї бурю емоцій. Від переживань їй на очі навертаються сльози. У такі хвилини дівчина здається слабкою й беззахисною. А водночас — вона сильна й вольова, своїми вчинками кидає виклик усім — хлопцям, коли впіймала коня, і природі, коли в бурю біжить до крамниці.
Прикметна риса характеру героїні — волелюбність — сформувалася ще в дитинстві.
Розвиток характеру героїні відбувається через сприйняття нею музики. Слухаючи ноктюрн Шопена, вона «почала плакати. Тихо, але цілою душею», тим самим виявляючи тонку організацію свого внутрішнього світу. Варто зазначити, що в багатьох ранніх творах О. Кобилянської музика — не просто вид мистецтва, це «скована пристрасть».
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо- білим красенем, схожим на давніх предків, що царовали по циркових аренах
Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то то завдяки злому випадку, химерам далі
Героїня новели «Impromtu phantasie» — душевно тонка й чуттєва натура. Її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Вона тонко сприймає довкілля, музику, а монастирський дзвін, що в новелі виступає, з одного боку, символом музики, з іншого — потягом героїні до високого, духовного, викликає в неї бурю емоцій. Від переживань їй на очі навертаються сльози. У такі хвилини дівчина здається слабкою й беззахисною. А водночас — вона сильна й вольова, своїми вчинками кидає виклик усім — хлопцям, коли впіймала коня, і природі, коли в бурю біжить до крамниці.
Прикметна риса характеру героїні — волелюбність — сформувалася ще в дитинстві.
Розвиток характеру героїні відбувається через сприйняття нею музики. Слухаючи ноктюрн Шопена, вона «почала плакати. Тихо, але цілою душею», тим самим виявляючи тонку організацію свого внутрішнього світу. Варто зазначити, що в багатьох ранніх творах О. Кобилянської музика — не просто вид мистецтва, це «скована пристрасть».
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо- білим красенем, схожим на давніх предків, що царовали по циркових аренах
Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то то завдяки злому випадку, химерам далі
Объяснение: