Я очень люблю как современную, так и классическую музыку, люблю петь песни. Даже трудно представить свою жизнь без них. Я долго думала, какую же из песен назвать самой любимой? И пришла к выводу, что это «Колыбельная» Моцарта. Да, именно это произведение я люблю больше всего. Эта песня знакома мне очень давно, так еще когда я была в колыбельке, ее нежно пела мама. И потом, когда я уже начала подрастать и пошла в школу, мама все равно вечером иногда пела ее мне. И от этой трогательной мелодии подушка делалась мягче, и одеяло теплее, и становилось так уютно-уютно.Эта песня, ласковая и нежная, спокойная и трогательная, очаровывала меня своей мелодичностью и красотой. Всем сердцем я чувствовала, как мать любит меня. На душе становилось так хорошо и уютно. Когда звучала эта мелодия, я чувствовала себя счастливой и думала: «Пусть так будет всегда!”
Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. У цих постійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те, що при сварці Мотрина дитина розбила кухля Кайдашихи. І ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти. Куди може піти Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. Карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у волость,- каже Карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся». Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потрапила в це пекло. Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда-шиха готова з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з прекрасними рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Ус ю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам. І навіщо цих безкінечних конфліктів? Усього цього можливо було б уникнути.Для початку досить того щоб вони почати висловлювати свої думки без галасу і постаралися б зрозуміти опонента, погодитися на перемир'я і відшкодувати збитки щоб у подальшій бесіді не нашкодити собі.
Куди може піти Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. Карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у волость,- каже Карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся». Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потрапила в це пекло. Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда-шиха готова з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з прекрасними рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Ус ю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам.
І навіщо цих безкінечних конфліктів? Усього цього можливо було б уникнути.Для початку досить того щоб вони почати висловлювати свої думки без галасу і постаралися б зрозуміти опонента, погодитися на перемир'я і відшкодувати збитки щоб у подальшій бесіді не нашкодити собі.