Однією з проблем, порушених у казці "Крихітка Цахес", є проблема оманливості кумирів. Натовп легко зачарувався потворою Цахесом і його жахливим голосом, варто були лише поглянути на його зачіску, витворену феєю. Ця казка сьогодні, мабуть, ще більш актуальна, ніж була в час написання. Зараз завдяки Інтернету дуже легко створити куміра. Трохи вдалих слоганів, купа яскравих фото, оброблених фотошопом - і готовий герой для обговорення. А далі вміле накручування лайків - і ось вже сотні, а там і мільйони говорять про щось колись потворне як про нове віяння, нового героя. І мало хто помічає, що вихваляє і захоплюється усього лише красивим волоссячком на голові огидної потвори.
Я була малою горда, —Щоб не плакать, я сміялась.Леся Українка
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамоти.
З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «Як дитиною, бувало...». Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад» а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «Мрії». Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «Ти мене убити можеш, але жити не примусиш». Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?Другом будь, зійди на вежу,Подивись на бойовисько.Подивись на бойовисько,Хто кого перемагає?Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,Подивися наоколо!Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка».
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.
1. D, 2а, 3г, 4а, 5в, 6в
Однією з проблем, порушених у казці "Крихітка Цахес", є проблема оманливості кумирів. Натовп легко зачарувався потворою Цахесом і його жахливим голосом, варто були лише поглянути на його зачіску, витворену феєю. Ця казка сьогодні, мабуть, ще більш актуальна, ніж була в час написання. Зараз завдяки Інтернету дуже легко створити куміра. Трохи вдалих слоганів, купа яскравих фото, оброблених фотошопом - і готовий герой для обговорення. А далі вміле накручування лайків - і ось вже сотні, а там і мільйони говорять про щось колись потворне як про нове віяння, нового героя. І мало хто помічає, що вихваляє і захоплюється усього лише красивим волоссячком на голові огидної потвори.
Объяснение:
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамоти.
З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «Як дитиною, бувало...». Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад» а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «Мрії». Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «Ти мене убити можеш, але жити не примусиш». Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?Другом будь, зійди на вежу,Подивись на бойовисько.Подивись на бойовисько,Хто кого перемагає?Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,Подивися наоколо!Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка».
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.