І частина. Вікторина на краще знання героїв повісті.
1. «В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю, проте нічого так не любила, як землю».
2. «Обличчя... таке, наче вона молиться. Це тому, що вона дуже любить сад. Доглядає і уболіває над ним...»
3. «Сніг не сніг, а вчитися треба. Тепер головне - свіжа сорочка і чиста совість».
4. «Біля самого вориння стояла чорнява худенька дівчина років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум'янці темні, а губи відстовбурчувались рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі...»
5. «Другого дня тато взяв мене, обстриженого, на купаного й зодягненого в нову сорочку і штанці, за руку і повів до школи...»
ІІ частина. Доповніть речення
1. Михайликові дуже хотілося піти в лісову далечінь і подивитися з берега на лебедів,але ….
2.Найбільше Михайлик полюбляв з мамою:
3.Який художній засіб використав М. Стельмах,висловлюючись:
«На човнику й веслі від нас від'їхав травень»?
4. Найбільше бабуся Михайлика полюбляла доглядати…
5. Дід Дем'ян розповідав, що лебеді на крилах приносять….
6. Михайлик з бабусею ходив до….
7. Твір «Гуси-лебеді летять...» М.Стельмах присвятив…
8.Звідки Михайлик знав,що за плугом навіть сам Бог ходив? З…
9.Своєю слабкістю головний герой вважав ….
10.Найбільше Панас Дем'янович цінував у людях….
Символічною є й назва автобіографічної повісті Михайла Стельмаха. Лебеді, які щороку відлітають на зиму в теплі краї, а потім повертаються, символізують плин життя — пройшов ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, чистоту, відродження. Пригадай, як у першому розділі дід розповідає про цих благородних птахів: «От і принесли нам лебеді на крилах життя... Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на ріках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю». Ця повість має багато й інших символів, які є однією з могутніх підвалин національної культури. Це і барвінок, і Богородиця, і земля, і чоботи тощо. Спробуй їх розгадати, а їхнє повне тлумачення ти можеш знайти в «Словнику символів» (за загальною редакцією О. Потапенка й М. Дмитренка)
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»