немає нічого дивного в тому, що серед усіх жителів певної країни найбільшої поваги часто удостоюються письменники. ці творчі люди, як правило, дивляться в глибину душі людини, а тому добре розуміють сутність численних представників народу, та й сам народ в цілому. читаючи їх твори, можна зрозуміти мотиви дій представників народу, найрізноманітніших, здавалося б, людей, які, тим не менш, об’єднані однією ідеєю, вірою, однаковими бажаннями і переконаннями. завдяки всьому цьому поширеною стала думка про те, що творчість тараса шевченка посприяло тому, що українська душа повною мірою влилася в загальний потік культури людини.
час від часу можна почути, що революційних і демократичних письменників в часи діяльності тараса шевченка було не так і мало. у той же час жоден з них не зміг досягти того, чого досяг цей український письменник. особливо добре письменник міг описувати важку долю скривджених людей, тих, хто ненароком оступився в житті, не зміг вписатися в якісь соціальні норми або не впорався з певними важкими життєвими обставинами. демократичність літератури шевченка виявилася також і в тому, що він показав життя тих людей, про долю, думки і переживання яких до нього ніхто навіть і не замислювався. висока значимість підняття таких тем у творчості цього українського письменника і зробила його великим на весь світ. на підтвердження цієї величі твори українського автора були переведені на практично всі мови слов’ян, а також на інші мови, навіть такі екзотичні, як в’єтнамська, японська та мова хінді.
втім, як здається особисто мені, основна причина величі тараса шевченка в тому, що в його творах він чітко показав і дав зрозуміти всім своїм читачам, що українська нація дійсно існує і буде завжди продовжувати існувати. незважаючи на те, що багато вороже налаштованих народів прагнули до того, щоб поневолити українців, повною мірою їх асимілювати з наданням меншого обсягу прав, наші співвітчизники ніколи щиро не погоджувалися з цим, продовжували свою національно-визвольну боротьбу, щоб досягати вершин успіху в ній і наближати націю до формування повноцінної національної держави.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
немає нічого дивного в тому, що серед усіх жителів певної країни найбільшої поваги часто удостоюються письменники. ці творчі люди, як правило, дивляться в глибину душі людини, а тому добре розуміють сутність численних представників народу, та й сам народ в цілому. читаючи їх твори, можна зрозуміти мотиви дій представників народу, найрізноманітніших, здавалося б, людей, які, тим не менш, об’єднані однією ідеєю, вірою, однаковими бажаннями і переконаннями. завдяки всьому цьому поширеною стала думка про те, що творчість тараса шевченка посприяло тому, що українська душа повною мірою влилася в загальний потік культури людини.
час від часу можна почути, що революційних і демократичних письменників в часи діяльності тараса шевченка було не так і мало. у той же час жоден з них не зміг досягти того, чого досяг цей український письменник. особливо добре письменник міг описувати важку долю скривджених людей, тих, хто ненароком оступився в житті, не зміг вписатися в якісь соціальні норми або не впорався з певними важкими життєвими обставинами. демократичність літератури шевченка виявилася також і в тому, що він показав життя тих людей, про долю, думки і переживання яких до нього ніхто навіть і не замислювався. висока значимість підняття таких тем у творчості цього українського письменника і зробила його великим на весь світ. на підтвердження цієї величі твори українського автора були переведені на практично всі мови слов’ян, а також на інші мови, навіть такі екзотичні, як в’єтнамська, японська та мова хінді.
втім, як здається особисто мені, основна причина величі тараса шевченка в тому, що в його творах він чітко показав і дав зрозуміти всім своїм читачам, що українська нація дійсно існує і буде завжди продовжувати існувати. незважаючи на те, що багато вороже налаштованих народів прагнули до того, щоб поневолити українців, повною мірою їх асимілювати з наданням меншого обсягу прав, наші співвітчизники ніколи щиро не погоджувалися з цим, продовжували свою національно-визвольну боротьбу, щоб досягати вершин успіху в ній і наближати націю до формування повноцінної національної держави.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/