Візьми як доповнення: Що робить людину щасливою? Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Щастя - це відчувати красу рідної природи. Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Події відбуваються у 1663 році в добу Руїни. Батько, старий Шрам, якого так прозвали, разом із сином Петром взяли на меті їхати на Переяслав (це вони спочатку приховували) до Сомка, який хотів об'єднати два береги України, але дорогою вони заїжджають на хутір Хмарище, власником якого був Черевань, один пан. Там вони трохи пробули, познайомившись з родиною Череваня: матір'ю Череванихою та дочкою Лесею. Потім вони всі разом поїхали на прощу до Києва, зустрівши запорожця на ім'я Кирило Тур, якому дуже сподобалась Леся — через деякий час він її викрав, але все закінчилось добре, хоч з пораненнями (завдяки Петру). До цього вони зустрілися з Якимом Сомком, він також планував одружитися на Лесі, яку уже кохав Петро. Потім виявилося, що Сомка зрадили, і полковники стали на бік Брюховецького, конкурента Сомка і хитрої людини. У Ніжині відбулася чорна рада, і переміг все-таки Брюховецький: Сомка знову зрадили. Сомка кинули в темницю, Кирило Тур обманом пробирається до нього і хоче врятувати його ціною своєї свободи, але той відмовляється. Згодом Сомко і Шрам помирають, а Петро зостається жити у Череванів, а потім одружується з Лесею.
Що робить людину щасливою?
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу!
Щастя - це відчувати красу рідної природи.
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Події відбуваються у 1663 році в добу Руїни. Батько, старий Шрам, якого так прозвали, разом із сином Петром взяли на меті їхати на Переяслав (це вони спочатку приховували) до Сомка, який хотів об'єднати два береги України, але дорогою вони заїжджають на хутір Хмарище, власником якого був Черевань, один пан. Там вони трохи пробули, познайомившись з родиною Череваня: матір'ю Череванихою та дочкою Лесею. Потім вони всі разом поїхали на прощу до Києва, зустрівши запорожця на ім'я Кирило Тур, якому дуже сподобалась Леся — через деякий час він її викрав, але все закінчилось добре, хоч з пораненнями (завдяки Петру). До цього вони зустрілися з Якимом Сомком, він також планував одружитися на Лесі, яку уже кохав Петро. Потім виявилося, що Сомка зрадили, і полковники стали на бік Брюховецького, конкурента Сомка і хитрої людини. У Ніжині відбулася чорна рада, і переміг все-таки Брюховецький: Сомка знову зрадили. Сомка кинули в темницю, Кирило Тур обманом пробирається до нього і хоче врятувати його ціною своєї свободи, але той відмовляється. Згодом Сомко і Шрам помирають, а Петро зостається жити у Череванів, а потім одружується з Лесею.