Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.
Ім'я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов'язано з Україною. Україна — це Шевченко. Шевченко — це Україна. У ньому наша історія, наші мрії, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки — України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України. Доля Вітчизни дуже хвилювала українського поета:
...Та не однаково мені, Я к Україну злії люди Присплять, лукаві, і вогні її окраденую, збудять... Ох, не однаково мені!..
Здається, що щастя України було для поета більш важливим, ніж його особисте. Вільне життя, мирна хліборобська праця, щасливі діти, які не знають гіркоти раннього сирітства... Ось такою бачив Шевченко Україну в своїх мріях, відображаючи це в рядках вірша:
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.
Затвори, сповнені любові до батьківщини, поета було заарештовано і відправлено на заслання, але не можна було вбити любов поета до України.
Дійсність викликала обурення в душі Шевченка, бо вона була зовсім не схожа на його мрії. Він скрізь бачив жахливі картини народних страждань, які болеві відгукувались у його щирому серці. Пригнічений, поневолений, знесилений важкою працею та закріпачений духовно народ з останніх сил працював на панство, яке загнало народ у ярмо. І люди зрікалися своїх волелюбних прагнень, і день за днем несли хрест своєї долі. Жорстокість.
Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.
Ім'я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов'язано з Україною. Україна — це Шевченко. Шевченко — це Україна. У ньому наша історія, наші мрії, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки — України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України. Доля Вітчизни дуже хвилювала українського поета:
...Та не однаково мені, Я к Україну злії люди Присплять, лукаві, і вогні її окраденую, збудять... Ох, не однаково мені!..
Здається, що щастя України було для поета більш важливим, ніж його особисте. Вільне життя, мирна хліборобська праця, щасливі діти, які не знають гіркоти раннього сирітства... Ось такою бачив Шевченко Україну в своїх мріях, відображаючи це в рядках вірша:
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.
Затвори, сповнені любові до батьківщини, поета було заарештовано і відправлено на заслання, але не можна було вбити любов поета до України.
Дійсність викликала обурення в душі Шевченка, бо вона була зовсім не схожа на його мрії. Він скрізь бачив жахливі картини народних страждань, які болеві відгукувались у його щирому серці. Пригнічений, поневолений, знесилений важкою працею та закріпачений духовно народ з останніх сил працював на панство, яке загнало народ у ярмо. І люди зрікалися своїх волелюбних прагнень, і день за днем несли хрест своєї долі. Жорстокість.