Літо — безтурботна пора. Спиш до обіду, граєш в комп’ютер до того часу, поки не набридне, а потім йдеш гуляти на вулицю. Звичайно, були й більш веселі дні, це коли ми ходили в походи, з батьками їздили на море…
Цього літа я часто ходила в похід зі своїми друзями та братом. Добиралися до місць пішки, з дуже важкими рюкзаками. Перший похід був виснажливим, бо йти довелося довго. Коли ми дійшли до потрібного нам місця, знесилені, впали на м’яку траву. Після відпочинку брат з другом пішли за дровами. Знайшовши дрова, ми розпалили багаття, засмажили сардельки й запекли картоплю. На природі ми грали в карти, у футбол і бадмінтон. В цей день сонце так сильно припікало, що ми не стрималися та стрибнули в озеро.
В кінці липня ми з батьками полетіли на море до Туреччини. Нам дуже сподобався наш готель:
Олесь - головний герой автобіографічного оповідання Григіра Тютюнника "Дивак". Проблематика твору (єдність людини та природи, право людини на власну думку, особливість та індивідуалізм) відкрита саме через Олеся, його світосприйняття.
Проблема індивідуальності людини завжди була одною з найголовніших у культурі людства, і Олесь, наш головний герой, також як і усі особливі у чомусь люди, потрапляє у конфлікти з оточуючими. Він зацікавлений, розумний хлопчик, який з незрозумілою іншим любов*ю ставиться до природи та світу. "Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий", - так відподів своїм шкільним друзям хлопець, за що й отримав у віповідь гулю під оком. Люди завджи сповнюються страхом, коли взаємодіють с чимось незрозумілим, та що говорити про дітей - вони ще не мають вантажу життя, маючи який ти навчаєшься розуміти, що у кожної людини свій тягар і людина має відрізнятися від іншої для того, щоб життя було цікавішим, кращим та більш добрим.
Я була би щаслива (щаслив) зустріти такого хлопця як Олесь. Його унікальний погляд на світ навчив би мене новому, унікальному. Він прагне жити по справедливості, мрійник, дуже вразливий ("Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства"), це захоплює та вражає мене. Він пробачає кривдників, не злопам'ятний, товариський - я вважаю, що саме цього мені не вистачає ("Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи"). Я вважаю, що саме з ним я би зміг розділити своє бачення прекрасного у природі і світі. Я теж прагну захищати усе живе, і тому Олесь був би для мене дуже добрим другом.
Цього літа я часто ходила в похід зі своїми друзями та братом. Добиралися до місць пішки, з дуже важкими рюкзаками. Перший похід був виснажливим, бо йти довелося довго. Коли ми дійшли до потрібного нам місця, знесилені, впали на м’яку траву. Після відпочинку брат з другом пішли за дровами. Знайшовши дрова, ми розпалили багаття, засмажили сардельки й запекли картоплю. На природі ми грали в карти, у футбол і бадмінтон. В цей день сонце так сильно припікало, що ми не стрималися та стрибнули в озеро.
В кінці липня ми з батьками полетіли на море до Туреччини. Нам дуже сподобався наш готель:
Олесь - головний герой автобіографічного оповідання Григіра Тютюнника "Дивак". Проблематика твору (єдність людини та природи, право людини на власну думку, особливість та індивідуалізм) відкрита саме через Олеся, його світосприйняття.
Проблема індивідуальності людини завжди була одною з найголовніших у культурі людства, і Олесь, наш головний герой, також як і усі особливі у чомусь люди, потрапляє у конфлікти з оточуючими. Він зацікавлений, розумний хлопчик, який з незрозумілою іншим любов*ю ставиться до природи та світу. "Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий", - так відподів своїм шкільним друзям хлопець, за що й отримав у віповідь гулю під оком. Люди завджи сповнюються страхом, коли взаємодіють с чимось незрозумілим, та що говорити про дітей - вони ще не мають вантажу життя, маючи який ти навчаєшься розуміти, що у кожної людини свій тягар і людина має відрізнятися від іншої для того, щоб життя було цікавішим, кращим та більш добрим.
Я була би щаслива (щаслив) зустріти такого хлопця як Олесь. Його унікальний погляд на світ навчив би мене новому, унікальному. Він прагне жити по справедливості, мрійник, дуже вразливий ("Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства"), це захоплює та вражає мене. Він пробачає кривдників, не злопам'ятний, товариський - я вважаю, що саме цього мені не вистачає ("Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи"). Я вважаю, що саме з ним я би зміг розділити своє бачення прекрасного у природі і світі. Я теж прагну захищати усе живе, і тому Олесь був би для мене дуже добрим другом.