«І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого до плуга, а сам стояв біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: «Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами, а ми собі оремо та й оремо поле».
«Я пізнав і не пізнав свого тата. Десь, неначе з далекої темені, обзивався мені його голос, десь ніби я бачив ці очі, але де - не знаю. Одначе як гарно було пригортатися до цього чоловіка, що однією рукою притримував мої босі ноги, а другою - голову»
Нещодавно на уроках украïнськоï лiтератури ми познайомилися з твором Михайла Стельмаха - "Гуси-лебедi летять". Головний герой твору Михайлик. Вiн добрий, щирий й працьовитий. Хлопець мае цiкаве хоббi - читання. Про це в творi неодноразово повторюеться. Мати хлопця не горить бажанням купувати йому книги. По-перше нема грошей, а по-друге вона вважае що i зза книг можна втратити розум зовсiм. Але хлопець не здаеться все одно. Тому його можна назвати цiлеспрямованим. Також вiн дружелюбний бо дружить майже зi всiма. Менi сподобалося те що хлопець завжди йде до цiлi яку поставив перед собою. Ражду тим хто не читав окунутися у цю книгу. Извини за ошибки нет украинской розкладки(
«Я пізнав і не пізнав свого тата. Десь, неначе з далекої темені, обзивався мені його голос, десь ніби я бачив ці очі, але де - не знаю. Одначе як гарно було пригортатися до цього чоловіка, що однією рукою притримував мої босі ноги, а другою - голову»
Извини за ошибки нет украинской розкладки(