Чим прочитаний твір відрізняється від традиційної казки? У чому полягає парадоксальність описаних у повісті подій?
Князь постійно покладається на традиції. Чи всі традиції треба зберігати?
Чому королівство стало занепадати? Хто винен у цьому?
Чи лише за доньку переймався князь? Чому?
Яким постає перед нами дракон?
Під дією кого відбувається «олюднення» дракона?
Чому Пустельник не відразу погодився навчати дракона грамоті?
Що символізує герць між Драконом і князем?
Чому дракона звати Григорій, а в князя немає імені?
Можу до з тіром на тему : Скарб для мене це ...
“Для мене скарб це …”
З радістю у душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій я проживаю – я називаю скарбом ? А тому що, я найщасливіша дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї де панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до батьків – це є безцінним скарбом. Я пишаюся і горжуся своїми батьками.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене. Коли мені щось не зрозуміло в домашньому завданні, тато завжди допомагає мені.
Від матусі я успадковую всі ті добрі і щирі, ніжні риси характеру, які є у моєї мами. Вона змалку привчила мене до чистоти, вона привчила мене прибирати після себе, звісно підмітати, мити підлогу, витирати пил, пилососити, тому що, деякі дівчата в моєму віці цього не вміють або просто ліняться робити це. Потрібно бути самостійним, батьки привчили мене до цього.
Мої батьки мене привчили до чистоти, самостійності, любові до тварин, щирості та вихованості і це я вважаю своїм скарбом, мої батьки це мій скарб. Завдяки тому що, в нашій сім’ї завжди панує мир і спокій, взаєморозуміння і шана до кожного хто є у нашій сім’ї. Чому я написала що мої батьки, моя сім’я це є скарб, а тому що, я твердо впевнена, де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю, тому що, це є мій скарб і я буду берегти його, як свою зіницю ока.
Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. "Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри". І торував він дороги життя, "нехтуючи людським співчуттям". Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.
До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим заняттям цього хлоп'яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.
Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах згадали його ли і побажали щастя.