Чим вам сподобався винахід Сергія та Митька ( Митькозавр з Юруківки або Химера лісового озера) (3-4 речення)

Петро Шраменко – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі.Він дуже кохав її. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Кирило – найколоритніший, найяскравіший персонаж роману. Змальований Тур неоднозначно, багато чим нагадує героїв народних дум та історичних пісень. Портрет героя:«… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмагла на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії борви аж геть піднялись над тими очима…» Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї.  Курінний отаман запорожців, мужній, але химерної вдачі воїн. Життя його сповнене пригод, те, що він робить, під силу лише велету. Головне для Кирила, сина запорожця, – козацька честь: “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного” . Мета його життя – здобути славу, що переживе лицаря. Головне, щоб лицар стояв за праве діло і бив ворога. Життєва філософія Кирила – філософія свободи, любові та гуманізму, коріння яких у легендах та переказах про козака Мамая, у характерництві запорожців. Пантелеймон Куліш, творячи образ Тура, використав розповіді про козацьку винахідливість і безпечність: зокрема, про те, як козаки напускали ману на ворога й тим-то так легко перемагали його. В основі химерності Кирила – глибока й вразлива українська емоційність, безмежна любов до людини й світу, прагнення зігріти, розвеселити світ. Проте здатен Кирило й на лихі вчинки заради власної втіхи: так, він викрадає Лесю й хоче силоміць зробити її своєю дівчиною. Тим не менш, в інших ситуаціях той самий персонаж виявляє героїзм та готовність на самопожертву заради козацької слави

Кожна людина має право на свій свідомий вільний вибір, а інші не повинні її засуджувати. Іван Вишенський достатньо зробив для захисту православної віри та соціальної справедливості вже своїми творами. Насправді, його постать стала символом цього періоду, цієї боротьби. Чи повинен він був повернутися до України на прохання посланців? На жаль, ми ніколи не дізнаємось, що насправді відчував тоді Гван Вишенський: чи відчував він себе достатньо сильним для того, щоб очолити рух на Батьківщині, чи він вважав, що його молитви за рідну землю, послані з афонської печери, не менше до Україні? Саме відповідь на ці питання до б нам повніше зрозуміти цю ситуацію.

Минуло близько чотирьох сторіч з тих часів, коли Іван Вишенський намагався зробити свій непростий вибір.
Добре було б, якби люди, роблячи свій моральний вибір у наш час, робили його з чистим серцем та заради якоїсь духовної, високої мети. Якщо навіть вони обирають між суспільним та власним на користь власного, нехай це буде власний духовний розвиток, власний шлях, а не власна користь…