Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Пояснення: