Староцерковнослов'янська мова (давньоболгарська, староболгарська, старомакедонська, старослов'янська, церковнослов'янська мова) — найстарша літературна мова слов'ян.
Староцерковнослов'янську не слід змішувати з сучасною церковнослов'янською, а також з іншими стародавніми слов'янськими мовами — давньоруською (давньоукраїнською) і праслов'янською.
На відміну від східнослов'янського діалектного континууму, старослов'янська заснована на південнослов'янських ідіомах. У лексиці розбіжності проявляються не так сильно, що пов'язане не тільки з їх генетичною спорідненістю, але й впливом старослов'янської книжної і церковної мови на живі східнослов'янські говори. Відмінності між ними проявляються здебільшого у фонетиці й відповідають основним фонологічним розбіжностям південнослов'янських і східнослов'янських мов
Історія написання: вирісши без батька, поет особливе тепло й удячність відчував до матері, яка його виростила, уклавши в сина все найкраще.
Рік створення: написано в 1960-1963 рр., коли поет працював кореспондентом газети «Молодь Черкащини».
Напрям: модернізм (умовно). Течія: неоромантизм.
Збірка: «Тиша і грім».
Рід: лірика. Жанр: вірш (колискова пісня).
Тематичний різновид: інтимна лірика.
Тема: материнська любов до сина; любов до Батьківщини.
Ідея: возвеличення відданої материнської любові та її вміння виховувати дитину відповідно до найвищих моральних і патріотичних критеріїв («Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину»),
Символічні образи: казка (символ добра); лебеді (символ материнської любові, відданості, мрії); верби та тополі (символ Батьківщини); мати й Батьківщина (символ найдорожчого в людському житті).
Композиція: зображення казкового вечора — звернення матері до досади, щоб не приходила до сина, прохання до лебедів, зір прийти до сина — зображення химерного танцю півнів на стіні — повчання матері про життєвий вибір.
Уже перша збірка В. Симоненка «Тиша і грім» (1962 р.) полонила читачів змістовністю й простотою вислову, зрілістю думок і справжністю почуттів, по-молодечому завзятих. Вона засвідчила, що в літературу прийшов самобутній поет. Своєю творчістю він, як справедливо вважає Олесь Гончар, «став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників», став лицарем, витязем нового етапу в українській поезії, а витязь — значить відважний, доблесний воїн, борець за правду життя й красу світу засобами слова.
Староцерковнослов'янська мова (давньоболгарська, староболгарська, старомакедонська, старослов'янська, церковнослов'янська мова) — найстарша літературна мова слов'ян.
Староцерковнослов'янську не слід змішувати з сучасною церковнослов'янською, а також з іншими стародавніми слов'янськими мовами — давньоруською (давньоукраїнською) і праслов'янською.
На відміну від східнослов'янського діалектного континууму, старослов'янська заснована на південнослов'янських ідіомах. У лексиці розбіжності проявляються не так сильно, що пов'язане не тільки з їх генетичною спорідненістю, але й впливом старослов'янської книжної і церковної мови на живі східнослов'янські говори. Відмінності між ними проявляються здебільшого у фонетиці й відповідають основним фонологічним розбіжностям південнослов'янських і східнослов'янських мов
Абетку створили брати Кирило та Мифодій.
Історія написання: вирісши без батька, поет особливе тепло й удячність відчував до матері, яка його виростила, уклавши в сина все найкраще.
Рік створення: написано в 1960-1963 рр., коли поет працював кореспондентом газети «Молодь Черкащини».
Напрям: модернізм (умовно). Течія: неоромантизм.
Збірка: «Тиша і грім».
Рід: лірика. Жанр: вірш (колискова пісня).
Тематичний різновид: інтимна лірика.
Тема: материнська любов до сина; любов до Батьківщини.
Ідея: возвеличення відданої материнської любові та її вміння виховувати дитину відповідно до найвищих моральних і патріотичних критеріїв («Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину»),
Мотиви: «материнська любов», «патріотизм», «вибір», «виховання», «казка дитинства».
Образи: людей: мати, син, друг, мавки чорноброві (диво-наречені); міфологічних істот: досада; природи: туман, лебеді, ніч, зорі, верби, тополі; предметів і явищ: колиска, хата, казка, тривоги, очі материнські, білява хата, Батьківщина, душа, прощання.
Символічні образи: казка (символ добра); лебеді (символ материнської любові, відданості, мрії); верби та тополі (символ Батьківщини); мати й Батьківщина (символ найдорожчого в людському житті).
Композиція: зображення казкового вечора — звернення матері до досади, щоб не приходила до сина, прохання до лебедів, зір прийти до сина — зображення химерного танцю півнів на стіні — повчання матері про життєвий вибір.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 7-стопний хорей
Строфа: двовірш.
Римування: паралельне (аа 66).
Художні засоби виразності: алітерація, епітет, порівняння, метафора, символ, метонімія, антитеза, інверсія, риторичне звертання.
Уже перша збірка В. Симоненка «Тиша і грім» (1962 р.) полонила читачів змістовністю й простотою вислову, зрілістю думок і справжністю почуттів, по-молодечому завзятих. Вона засвідчила, що в літературу прийшов самобутній поет. Своєю творчістю він, як справедливо вважає Олесь Гончар, «став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників», став лицарем, витязем нового етапу в українській поезії, а витязь — значить відважний, доблесний воїн, борець за правду життя й красу світу засобами слова.
Объяснение: