Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.