вірш вороного «інфанта» ввійшов до поетичного циклу «лілеї й рубін» (1907-1922).
у центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. мотив захоплення красою жінки — наскрізний.
у цій поезії вороний сміливо експериментує зі словом. неологізми тут — ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. і знову маємо справу із звуком, а ще — з кольором… їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття:
проміннострунними
день хвилював і тихо гас.
над килимами вогнелунними
венера кинула алмаз.
останні два рядки вірша звучать неждано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук — і вже зовсім не очікувано…
а наді мною революція
в червоній заграві пливла.
дивовижний контраст. так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень).
вірш "інфанта" виразно виявляє вплив на вороного тенденцій французького та російського символізму. уже перший рядок наголошує на формі сну - переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси.
велична голуба барва - символ безмежності простору - домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали.
наповнена новими лексичними значеннями (дзвінкою чорною сильветою),
порівняннями (вуалею стелився),
метафоричними епітетами (попелястий жаль),
які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії.
під текстом вороний залишив напис: "накидано 1907р. викінчено 1922р." ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки - образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних - образ революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.
римування: чотирядкова строфа з перехресним римуванням,
ответ:
надеюсь ты что-то найдёшь в этой
объяснение:
вірш вороного «інфанта» ввійшов до поетичного циклу «лілеї й рубін» (1907-1922).
у центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. мотив захоплення красою жінки — наскрізний.
у цій поезії вороний сміливо експериментує зі словом. неологізми тут — ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. і знову маємо справу із звуком, а ще — з кольором… їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття:
проміннострунними
день хвилював і тихо гас.
над килимами вогнелунними
венера кинула алмаз.
останні два рядки вірша звучать неждано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук — і вже зовсім не очікувано…
а наді мною революція
в червоній заграві пливла.
дивовижний контраст. так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень).
вірш "інфанта" виразно виявляє вплив на вороного тенденцій французького та російського символізму. уже перший рядок наголошує на формі сну - переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси.
велична голуба барва - символ безмежності простору - домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали.
сповнена цікавих неологізмів (промінострунними, мрійнотканному, вогнелунними, яснозоряно),
наповнена новими лексичними значеннями (дзвінкою чорною сильветою),
порівняннями (вуалею стелився),
метафоричними епітетами (попелястий жаль),
які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії.
під текстом вороний залишив напис: "накидано 1907р. викінчено 1922р." ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки - образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних - образ революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.
римування: чотирядкова строфа з перехресним римуванням,
рими: чергування дактилічної і чоловічої рим,
розмір: 4- стопний ямб з пірихиєм,
жанр: інтимна лірика.