Чому, на вашу думку, ханський син під час розповіді про рідний дім залишився байдужим і до батьківського горя, і до пісень Гудця? (за поемо М.Вороного «Євшан-зілля»)​

Объяснение:

Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. Найдавніший текст історичної пісні, який дійшов до нас, – фрагмент пісні про перемогу франкського короля Хлотаря II (613–629) над саксами. Про розуміння франкською елітою значення історичних пісень свідчить указ короля франків Карла Великого про їх збирання та записування.

12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда", Едда тощо). Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Генеза історичної української пісні тісно пов'язана з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування[1].

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Відмінність між ними В. Антонович і М. Драгоманов бачили в тому, що історичні пісні – "загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії". Як й історичні думи, історична пісня є зразком епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою. В думах широко застосовуються речитатив з елементами імпровізації і схильність до бардівського виконання, а в історичній пісні перевага віддається мелодійності й правильним, здебільшого дво- і чотирирядковим строфам та колективному виконанню. Ще однією особливістю пісні є лаконізм, чітка музична ритміка, перевага ліричного елементу над епічним[1].

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь у середині XIX століття.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

Що значить бути самим собою? На мій погляд, бути самим собою - значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя відповідно до цих принципів зручна і виправдана. Іншими словами, бути самим собою - значить чинити відповідно до волі своєї душі і свого серця.    Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо немає, до чого це може привести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (перш за все з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, в залежності від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.    На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота і т.д.), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилами якої підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто будь-яке зовнішнє прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде відповідно зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, які бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однієї захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д'арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада - вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.    Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як всі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цю людину? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думку більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.    Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, нехай не в відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя - театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою - важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якоюсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудину, в якому заховано головне - особистість людини, його характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під'їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.