Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка. Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом. Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити. Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю. — Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка. — Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями. — Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку! Ха-еФ згодився. Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся:
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом.
Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити.
Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю.
— Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка.
— Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями.
— Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку!
Ха-еФ згодився.
Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся: