Якщо нарікають, що сьогодні пишуть мало дитячих книг, то це стосується художніх творів для дошкільників— найменшої читацької аудиторії. .
Цілком природно, що на Парнасі дитячої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей — не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Воронини, і відкрита нею же у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», — вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
Дитинство — світ особливий: дерева у ньому величезні, незнайомі будинки — загадкові, а таємничі істоти можуть з’явитися будь-де, будь-якої миті. Так вважає Марина Павленко, яка успішно працює на ниві як дорослої, так і дитячої літератури. «Не відокремлюю дитячий світ від дорослого, — мовила письменниця в одному з інтерв’ю. — Дитиною зображала з ляльками маму, зараз по-дитячому прагну якогось вигаданого і захищеного світу, — де та лінія, яка визнає межу між дитинством і дорослістю? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й багато прагматизму, іронії, інших симптомів дорослого буття. Мені дуже дорога одна з рецензій «Березоля», де було сказано, що мої казки «п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти…пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти». Образом Дитинства став для Марини Павленко патлатий шепелявий Домовичок, якого можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном, героєм Сергія Дзюби Кракатунчиком та російським побратимом Кузькою. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів. Домовичок Марини Павленко сипле приказками, як горохом, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю відомих казкових героїв, малює і пише мемуари, дресирує кроликів і заробляє гроші, куючи зозулею. Проте всі його пригоди перерахувати важко, краще читати казкові повісті «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається». Не меншої уваги заслуговують «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині» — мудра і тонка стилізація під народну казку, а також твори для читачів середнього шкільного віку — трилогія про Софійку-Русалоньку і нова книга письменниці «Миколчині історії».
6 січня 1898р. - народився В. Сосюра на ст. Дебальцеве Донецької обл. 1909р. - працює в бондарному цеху содового заводу. 1911р. - вступає до міністерського училища. 14жовтня 1917- друкується вірш" Плач волн ". 1918р. - бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. 1920р. - опинився в Одесі. 1920-21рр. - воює з білополяками та армією Н. Махна. 1921р. - виходить поема" Червона зима", яка зробила Сосюру знаменитим. 1922-32рр. - став членом багатьох літорганізацій. 1924р. - збірка "Осінні зорі". 1925р. - "Сьогодні". 1927р. - "Золоті шуліки". 1928р. - "Коли зацвітуть акації". 1931р. - " Серце". 1934р. - виключили із партії і зі Спілки письменників. 1937р. - "Нові поезії". 1939р. - "Люблю". 1940р. - роман "Червоногвардієць". 1942р. - працював в Українському радіокомітеті в Москві. 1943р. - входив до редакції фронтової газети " За честь - Батьківщини". 1951р. - патріотичний вірш "Любіть Україну". 1953р. - "За мир". 1955р. - " На струнах серця". 1957р. - "Соловїні далі". 1959-60рр. - поема "Мазепа". 1960р. - поема "Розстріляне безсмертя". 1961р. - "Поезія не спить". 1964р. - "Осінні мелодії". 8 січня 1965р. - В. Сосюра помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
Якщо нарікають, що сьогодні пишуть мало дитячих книг, то це стосується художніх творів для дошкільників— найменшої читацької аудиторії. .
Цілком природно, що на Парнасі дитячої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей — не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Воронини, і відкрита нею же у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», — вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
Дитинство — світ особливий: дерева у ньому величезні, незнайомі будинки — загадкові, а таємничі істоти можуть з’явитися будь-де, будь-якої миті. Так вважає Марина Павленко, яка успішно працює на ниві як дорослої, так і дитячої літератури. «Не відокремлюю дитячий світ від дорослого, — мовила письменниця в одному з інтерв’ю. — Дитиною зображала з ляльками маму, зараз по-дитячому прагну якогось вигаданого і захищеного світу, — де та лінія, яка визнає межу між дитинством і дорослістю? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й багато прагматизму, іронії, інших симптомів дорослого буття. Мені дуже дорога одна з рецензій «Березоля», де було сказано, що мої казки «п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти…пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти». Образом Дитинства став для Марини Павленко патлатий шепелявий Домовичок, якого можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном, героєм Сергія Дзюби Кракатунчиком та російським побратимом Кузькою. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів. Домовичок Марини Павленко сипле приказками, як горохом, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю відомих казкових героїв, малює і пише мемуари, дресирує кроликів і заробляє гроші, куючи зозулею. Проте всі його пригоди перерахувати важко, краще читати казкові повісті «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається». Не меншої уваги заслуговують «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині» — мудра і тонка стилізація під народну казку, а також твори для читачів середнього шкільного віку — трилогія про Софійку-Русалоньку і нова книга письменниці «Миколчині історії».
1909р. - працює в бондарному цеху содового заводу.
1911р. - вступає до міністерського училища.
14жовтня 1917- друкується вірш" Плач волн ".
1918р. - бере участь у повстанні проти кайзерівських військ.
1920р. - опинився в Одесі.
1920-21рр. - воює з білополяками та армією Н. Махна.
1921р. - виходить поема" Червона зима", яка зробила Сосюру знаменитим.
1922-32рр. - став членом багатьох літорганізацій.
1924р. - збірка "Осінні зорі".
1925р. - "Сьогодні".
1927р. - "Золоті шуліки".
1928р. - "Коли зацвітуть акації".
1931р. - " Серце".
1934р. - виключили із партії і зі Спілки письменників.
1937р. - "Нові поезії".
1939р. - "Люблю".
1940р. - роман "Червоногвардієць".
1942р. - працював в Українському радіокомітеті в Москві.
1943р. - входив до редакції фронтової газети " За честь - Батьківщини".
1951р. - патріотичний вірш "Любіть Україну".
1953р. - "За мир".
1955р. - " На струнах серця".
1957р. - "Соловїні далі".
1959-60рр. - поема "Мазепа".
1960р. - поема "Розстріляне безсмертя".
1961р. - "Поезія не спить".
1964р. - "Осінні мелодії".
8 січня 1965р. - В. Сосюра помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.