Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. Без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. Пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. Адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. Саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не дають нам впасти духом. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці. Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки: «По дрова пішла – золото внесла, По воду пішла – мед-вино принесла». Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою. З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими: «Розлилися води на чотири броди, Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!». Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість. Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу. Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках»
У 1875 році Панас Мирний разом зі своїм братом Іваном Біликом закінчив працю над багатоплановим соціально-психологічним романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". У основу роману було покладено реальне складне життя селянства з його радощами і кривдами, злиденністю і соціальною нерівністю, а також з жорстокими діями "захисників" народу.
І одним з таких народних бунтарів був Чіпка - головний герой роману. Життя у злиднях, зневажливе ставлення до Чіпки сільських дітей, невідступне прізвисько "виродок" мали згубний вплив на формування його характеру. Ще змалку в Чіпчиній душі з'явилася ненависть до людей, яка потім зруйнувала його життя. Але разом з цим у дитячій душі зароджувались і щирість, чесність, доброта, розвитку яких сприяли лагідні казки і розповіді люблячої бабусі Оришки. Тому, багато розмірковуючи над стосунками між людьми, Чіпка казав: "Я, бабусю, добрий... Я злого не робитиму... Я буду добрий, бабусю...".
І вийшов із Чіпки щирий, чесний, відвертий і працьовитий парубок - борець за правду. Але чітко виявляється і слабкість характеру Чіпки, бо коли в нього незаконно відібрали землю, він зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя. Чіпка став пропивати все, що заробив власною працею, завів собі друзів-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чіпчиній натурі змогло взяти гору, перемогти, і він, помирившись із матір'ю і одружившись із коханою дівчиною, починає нове життя, завдяки своїй працьовитості стає заможним чоловіком. Радіючи за сина, мати ніби але щастя тривало недовго. Не витримавши другої кривди, яку заподіяли йому пани після виборів у земство, Чіпка під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Спотворення Чіпки як людини, його "криваві" вчинки в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей привели до страшних наслідків. Не витримавши такої "боротьби за правду", Галя повісилась, а стара мати мусила викрити владі свою дитину. У такому трагічному житті Чіпки винен не тільки суспільний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й він сам. Чіпка був винен у тому, що не зумів скористатися добрими порадами і став на лихий шлях, перетворившись на злодія-зарізяку.
Взагалі, в образі Чіпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжні шляхи для боротьби з гнобителями і кривдниками, як часто ці пошуки призводять до знівечення людського характеру, спустошення душі.
На формування характеру цього персонажу вплило життя у постійних злиднях, зневажливе ставлення до хлопця сільських дітей, невідступне прізвисько «виродок» та багато інших чинників. З малих років в душі Чіпки зародилася ненависть до людей, яка згодом і зруйнувала його життя. Але проти все у дитячій душі так само зародилися доброта, чесність і щирість. Розвитку цих якостей сприяли розповіді люблячої бабусі Оришки і її лагідні казки. Розмірковуючи над людськими стосунками, Чіпка казав: «Я, бабусю, добрий. Я злого не робитиму… Я буду добрий, бабусю…». І справді, з початку з нього вийшов працьовитий, відвертий, щирий і чесний парубок. Але незабаром стала виявлятися і слабкість Чіпчиного характеру, а коли у нього відібрали землю, він і зовсім зламався, втративши віру у справедливість. Вирішивши, що нема щастя в його житті, віз завів собі друзів-розбишак і став пропивати все, що заробив власною важкою працею. Та пройшов деякий час і знову добро в душі парубка перемогло. Чіпка починає нове життя – він мириться з матір’ю, одружується з коханою дівчиною і завдяки своїй працьовитості дуже скоро стає заможним господарем. Мати навіть ла, радіючи за щастя свого сина. Але щастя це тягнулося недовго. Чіпку знову скривджують, в цьому випадку під час виборів у земство. Під впливом «лихого товариства» він повертається до розбійницького життя, і на цей раз уже назавжди. Знищення Чіпкою невинних людей, його криваві вчинки у боротьбі за «правду», його спотворення як людини привели до жахливих наслідків. Не витримавши такої «боротьби за правду» свого чоловіка, Галя вішається, а мати з часом видає свого сина владі. На мій погляд, у такому трагічному житті винен не стільки суспільний лад і соціальна несправедливість, яка існувала в той час, скільки сам парубок. Адже скільки людей, незважаючи на важку долю до кінця залишилися справжніми людьми і не стали на шлях розбою. А ось Чіпка не зумів скористатися добрими настановами, які давали йому рідні люди, і врешті-решт перетворився на звичайного злодія та вбивцю. Я вважаю, що Чіпка – не бунтар і не правдошукач, а звичайний злочинець. Дійсно, дуже важко знайти вірні шляхи для боротьби з кривдниками і гнобителями, але маючи достатньо завзятості, такі шляхи відшукати все ж таки можна. А Чіпка в своїх пошуках не виказав наполегливості і терпіння, що привело до спустошення його душі і знівечення характеру.
Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. Без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. Пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. Адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. Саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не дають нам впасти духом. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці. Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки: «По дрова пішла – золото внесла, По воду пішла – мед-вино принесла». Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою. З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими: «Розлилися води на чотири броди, Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!». Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість. Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу. Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках»
Надіюсь до удачі;)
У 1875 році Панас Мирний разом зі своїм братом Іваном Біликом закінчив працю над багатоплановим соціально-психологічним романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". У основу роману було покладено реальне складне життя селянства з його радощами і кривдами, злиденністю і соціальною нерівністю, а також з жорстокими діями "захисників" народу.
І одним з таких народних бунтарів був Чіпка - головний герой роману. Життя у злиднях, зневажливе ставлення до Чіпки сільських дітей, невідступне прізвисько "виродок" мали згубний вплив на формування його характеру. Ще змалку в Чіпчиній душі з'явилася ненависть до людей, яка потім зруйнувала його життя. Але разом з цим у дитячій душі зароджувались і щирість, чесність, доброта, розвитку яких сприяли лагідні казки і розповіді люблячої бабусі Оришки. Тому, багато розмірковуючи над стосунками між людьми, Чіпка казав: "Я, бабусю, добрий... Я злого не робитиму... Я буду добрий, бабусю...".
І вийшов із Чіпки щирий, чесний, відвертий і працьовитий парубок - борець за правду. Але чітко виявляється і слабкість характеру Чіпки, бо коли в нього незаконно відібрали землю, він зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя. Чіпка став пропивати все, що заробив власною працею, завів собі друзів-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чіпчиній натурі змогло взяти гору, перемогти, і він, помирившись із матір'ю і одружившись із коханою дівчиною, починає нове життя, завдяки своїй працьовитості стає заможним чоловіком. Радіючи за сина, мати ніби але щастя тривало недовго. Не витримавши другої кривди, яку заподіяли йому пани після виборів у земство, Чіпка під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Спотворення Чіпки як людини, його "криваві" вчинки в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей привели до страшних наслідків. Не витримавши такої "боротьби за правду", Галя повісилась, а стара мати мусила викрити владі свою дитину. У такому трагічному житті Чіпки винен не тільки суспільний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й він сам. Чіпка був винен у тому, що не зумів скористатися добрими порадами і став на лихий шлях, перетворившись на злодія-зарізяку.
Взагалі, в образі Чіпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжні шляхи для боротьби з гнобителями і кривдниками, як часто ці пошуки призводять до знівечення людського характеру, спустошення душі.
На формування характеру цього персонажу вплило життя у постійних злиднях, зневажливе ставлення до хлопця сільських дітей, невідступне прізвисько «виродок» та багато інших чинників. З малих років в душі Чіпки зародилася ненависть до людей, яка згодом і зруйнувала його життя. Але проти все у дитячій душі так само зародилися доброта, чесність і щирість. Розвитку цих якостей сприяли розповіді люблячої бабусі Оришки і її лагідні казки. Розмірковуючи над людськими стосунками, Чіпка казав: «Я, бабусю, добрий. Я злого не робитиму… Я буду добрий, бабусю…». І справді, з початку з нього вийшов працьовитий, відвертий, щирий і чесний парубок. Але незабаром стала виявлятися і слабкість Чіпчиного характеру, а коли у нього відібрали землю, він і зовсім зламався, втративши віру у справедливість. Вирішивши, що нема щастя в його житті, віз завів собі друзів-розбишак і став пропивати все, що заробив власною важкою працею. Та пройшов деякий час і знову добро в душі парубка перемогло. Чіпка починає нове життя – він мириться з матір’ю, одружується з коханою дівчиною і завдяки своїй працьовитості дуже скоро стає заможним господарем. Мати навіть ла, радіючи за щастя свого сина. Але щастя це тягнулося недовго. Чіпку знову скривджують, в цьому випадку під час виборів у земство. Під впливом «лихого товариства» він повертається до розбійницького життя, і на цей раз уже назавжди. Знищення Чіпкою невинних людей, його криваві вчинки у боротьбі за «правду», його спотворення як людини привели до жахливих наслідків. Не витримавши такої «боротьби за правду» свого чоловіка, Галя вішається, а мати з часом видає свого сина владі. На мій погляд, у такому трагічному житті винен не стільки суспільний лад і соціальна несправедливість, яка існувала в той час, скільки сам парубок. Адже скільки людей, незважаючи на важку долю до кінця залишилися справжніми людьми і не стали на шлях розбою. А ось Чіпка не зумів скористатися добрими настановами, які давали йому рідні люди, і врешті-решт перетворився на звичайного злодія та вбивцю. Я вважаю, що Чіпка – не бунтар і не правдошукач, а звичайний злочинець. Дійсно, дуже важко знайти вірні шляхи для боротьби з кривдниками і гнобителями, але маючи достатньо завзятості, такі шляхи відшукати все ж таки можна. А Чіпка в своїх пошуках не виказав наполегливості і терпіння, що привело до спустошення його душі і знівечення характеру.