Остап добре б'ється: "...Та він добре б'ється! – говорив Бульба, зупинившись. – Їй-богу, добре!.." "...Добре, синку! Ось так бий кожного, як мене тузив; нікому не спускай!.."
Остап Бульба - завзятий, жвавий чоловік: "...вони стали помітними між іншими молодими прямою відвагою. Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії..."
Остап - сильний козак: "...А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та не в добрий час, видно, наскочило: з одного полетіла голова, другий перевернувся, відступивши; списом у ребро третього..."
Остап Бульба - мужній козак: "...Остап виносив муки й катування, як велетень. Ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому на руках і ногах кістки, коли жахливий хряск їх почувся серед, коли панянки отворотили очі свої, – ніщо, схоже на стогін, не вирвалося з уст його..."
Остап Бульба - строгий чоловік. Він нікому не дає спуску: "...Та хоч і батька. За образу не подивлюся і не уважу нікого...", "...паничі не любили спускати нікому..."
Євген Маланюк - письменник, який був «завжди - проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку Незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником. Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні інтелектуальні та громадянські зусилля.
Драматизм і проникливість думки Маланюка були йому продиктовані і його долею. «Поетом апокаліптичних літ» назвав Маланюка Дмитро Донцов. Цих «апокаліптичних літ» йому вистачило на все життя - він так із них ніколи й не вийшов. Маланюк був двадцятилітнім юнаком, коли розвалилася Російська імперія, й помер напередодні радянської окупації Чехословаччини, землі його дружини і сина. І тим потужнішою була його думка, тим напруженішою - праця. Він був учасником визвольних змагань 1920-х років, спричинився до постання Української Народної Республіки в 1917-1920 рр. по століттях «Ночі Бездержавности». Це здавалося чудом Провидіння... а далі - крах, втрата, відчай.
Перший раз втрачена Батьківщина, а потім віднята і вдруге: кривава навала більшовизму, знищена країна, яку Маланюк міг болісно видивлятися лише здалеку, з майже півстолітнього буття в «еміґрантській Сахарі». Чи так само здатні почути його ми, як він відчував і чув далеку Україну? Не почути його сьогодні означало б утретє відібрати в нього Батьківщину. І відібрати в нас його безцінний досвід і його лазерну думку. Власне, актуальність цієї думки якраз і свідчить про те, що «апокаліптичні літа» для України ще не закінчилися.
Маланюк - інтелектуал того специфічного культурологічного мислення, яке дозволяє бачити реальність одночасно в історичній та футурологічній площині, вкладати філософський сенс у полівалентну метафору, насичувати громадянським почуттям теоретичні рефлексії.
Остап добре б'ється: "...Та він добре б'ється! – говорив Бульба, зупинившись. – Їй-богу, добре!.." "...Добре, синку! Ось так бий кожного, як мене тузив; нікому не спускай!.."
Остап Бульба - завзятий, жвавий чоловік: "...вони стали помітними між іншими молодими прямою відвагою. Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії..."
Остап - сильний козак: "...А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та не в добрий час, видно, наскочило: з одного полетіла голова, другий перевернувся, відступивши; списом у ребро третього..."
Остап Бульба - мужній козак: "...Остап виносив муки й катування, як велетень. Ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому на руках і ногах кістки, коли жахливий хряск їх почувся серед, коли панянки отворотили очі свої, – ніщо, схоже на стогін, не вирвалося з уст його..."
Остап Бульба - строгий чоловік. Він нікому не дає спуску: "...Та хоч і батька. За образу не подивлюся і не уважу нікого...", "...паничі не любили спускати нікому..."
Євген Маланюк - письменник, який був «завжди - проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку Незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником. Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні інтелектуальні та громадянські зусилля.
Драматизм і проникливість думки Маланюка були йому продиктовані і його долею. «Поетом апокаліптичних літ» назвав Маланюка Дмитро Донцов. Цих «апокаліптичних літ» йому вистачило на все життя - він так із них ніколи й не вийшов. Маланюк був двадцятилітнім юнаком, коли розвалилася Російська імперія, й помер напередодні радянської окупації Чехословаччини, землі його дружини і сина. І тим потужнішою була його думка, тим напруженішою - праця. Він був учасником визвольних змагань 1920-х років, спричинився до постання Української Народної Республіки в 1917-1920 рр. по століттях «Ночі Бездержавности». Це здавалося чудом Провидіння... а далі - крах, втрата, відчай.
Перший раз втрачена Батьківщина, а потім віднята і вдруге: кривава навала більшовизму, знищена країна, яку Маланюк міг болісно видивлятися лише здалеку, з майже півстолітнього буття в «еміґрантській Сахарі». Чи так само здатні почути його ми, як він відчував і чув далеку Україну? Не почути його сьогодні означало б утретє відібрати в нього Батьківщину. І відібрати в нас його безцінний досвід і його лазерну думку. Власне, актуальність цієї думки якраз і свідчить про те, що «апокаліптичні літа» для України ще не закінчилися.
Маланюк - інтелектуал того специфічного культурологічного мислення, яке дозволяє бачити реальність одночасно в історичній та футурологічній площині, вкладати філософський сенс у полівалентну метафору, насичувати громадянським почуттям теоретичні рефлексії.