Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Объяснение: