Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Цього року весна запізнилася. Уже так хотілося тепла, а сонячні промінці, хоч і виглядали з-за хмарок, та все ж не поспішали дарувати свої лагідні обійми. Лежав сніг. У березні ще були морози. Того ранку я йшов до школи повз озеро, вкрите кригою. Вітер проймав наскрізь, аж зводило зуби. У школі хлопці повідомили, що біля озера сіла велика зграя лелек, які повернулися з вирію. Всі зраділи і вирішили, що після уроків побіжимо туди. І ось, лиш пролунав дзвоник з останнього уроку, ціла юрба дітлахів зібралася біля школи. Ми наввипередки бігли до озера. Кожен намагався бігти швидше, щоб першим побачити птахів, які обов’язково повинні принести весну. Прибігши, побачили знесилених птахів, що топталися на березі, сподіваючись знайти хоч якусь їжу.
Минали дні. Птахам нічого було їсти, і вони почали гинути. Тоді мешканці села вирішили до нещасним. Люди підгодовували їх, приносячи на берег їжу. І дорослі, й малі несли все, що могли їсти лелеки. Хто зерно, хто хліб... Більшість чорногузів наші односельці врятували.
Птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.
Ø Визначити структуру тексту. На які частини можна його поділити? Який сюжет цього тексту?
ІV. Опрацювання пам’ятки до складання твору-оповідання
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Пізня весна
Цього року весна запізнилася. Уже так хотілося тепла, а сонячні промінці, хоч і виглядали з-за хмарок, та все ж не поспішали дарувати свої лагідні обійми. Лежав сніг. У березні ще були морози. Того ранку я йшов до школи повз озеро, вкрите кригою. Вітер проймав наскрізь, аж зводило зуби. У школі хлопці повідомили, що біля озера сіла велика зграя лелек, які повернулися з вирію. Всі зраділи і вирішили, що після уроків побіжимо туди. І ось, лиш пролунав дзвоник з останнього уроку, ціла юрба дітлахів зібралася біля школи. Ми наввипередки бігли до озера. Кожен намагався бігти швидше, щоб першим побачити птахів, які обов’язково повинні принести весну. Прибігши, побачили знесилених птахів, що топталися на березі, сподіваючись знайти хоч якусь їжу.
Минали дні. Птахам нічого було їсти, і вони почали гинути. Тоді мешканці села вирішили до нещасним. Люди підгодовували їх, приносячи на берег їжу. І дорослі, й малі несли все, що могли їсти лелеки. Хто зерно, хто хліб... Більшість чорногузів наші односельці врятували.
Птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.
Ø Визначити структуру тексту. На які частини можна його поділити? Який сюжет цього тексту?
ІV. Опрацювання пам’ятки до складання твору-оповідання
План:
1. Березневі морози.
2. Повернення з вирію лелек.
3. Пташиний голод.
4. Порятунок чорногузів.
5. Повернення птахів до своїх домівок.