Прибувши до тухольців, вона повідомила їм кілька новин. Про те, що на Тухлю йде монгольське військо. Про те, що Максим Беркут живий, але в монгольському полоні. Про те, що Тугар Вовк зрадник і перейшов на бік монголів. А також передала слова Максима, щоб тухольці не зупиняли монгольське військо перед селом, а вивезли все, що можна з села, впустили в пусте село ворогів, замкнули їх тут між гір в кільце і знищили або виморили голодом.
Пояснення: цитати
«Я спішила звістити вас, що монголи надходять, перед вечером будуть тут, то щоб ви приготовилися, як їх приняти».
«— Позволь, чесний батьку,—заговорила вона тремтячим з внутрішнього зворушення голосом,— сказати поперед усього, що син твій живий і здоров». «….Твій син у монгольській неволі».
«— …. Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів».
«— Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до остатнього, а коли ні, то виморити голодом».
Соціальний конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.
Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичноготвору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально’етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм). Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. Таким Нечуй-Левицький ретельно освоював «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово’етнографічних аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним же принципи реальності, національності й народності.
Відповідь:
Мова йде про Мирославу - дочку Тугара Вовка.
Прибувши до тухольців, вона повідомила їм кілька новин. Про те, що на Тухлю йде монгольське військо. Про те, що Максим Беркут живий, але в монгольському полоні. Про те, що Тугар Вовк зрадник і перейшов на бік монголів. А також передала слова Максима, щоб тухольці не зупиняли монгольське військо перед селом, а вивезли все, що можна з села, впустили в пусте село ворогів, замкнули їх тут між гір в кільце і знищили або виморили голодом.
Пояснення: цитати
«Я спішила звістити вас, що монголи надходять, перед вечером будуть тут, то щоб ви приготовилися, як їх приняти».
«— Позволь, чесний батьку,—заговорила вона тремтячим з внутрішнього зворушення голосом,— сказати поперед усього, що син твій живий і здоров». «….Твій син у монгольській неволі».
«— …. Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів».
«— Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до остатнього, а коли ні, то виморити голодом».
Дуже важливим є:
Объяснение:
Соціальний конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.
Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичноготвору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально’етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм). Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. Таким Нечуй-Левицький ретельно освоював «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово’етнографічних аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним же принципи реальності, національності й народності.