Тема твору - звернення поета до своїх думок ( дум) зі сподіванням і вірою у краще життя українців
Ідея - засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину поневоленою; віра у щасливе життя українців, віра у наполегливість, яка до змінити соціальний устрій.
Основна думка - думка про нещасливу долю українців, яка не залишає людину протягом усього життя
Образи символи - чорний орел уособлює рабство, поганих панів, які запрягають людей у рабське ярмо.
ворон символізує смерть, погибель
соловейко - це символ життя, любові, радості, свободи
Віршовий розмір - хорей
Римування - парне, суміжне.
Проблематика : 1. Нерівноправність.
2. Людина і суспільство
3. Кохання
Історія написання. Вірш «Думи мої, думи мої» був написаний Тарасом Шевченком у 1839 році в Петербурзі, написаний на засланні в Орській фортеці 1847 року. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України. Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.
З 1847 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, був ненависним сам дух солдатства, що лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від усього світу в степ, за вали, на берег моря.
Художні засоби
Епітети - сумні ряди, дівоче серце, карі очі, чорні брови, темні очі, сад зелений, сад вишневий, ласки дівочі, громада козацька, душі козацькі, дніпр широкий, козацька воля, орел чорний, сліпі небораки, щире серце, слово ласкаве, щира правда, дітки нерозумні, добрі люди, змія люта, чуже поле, чужий пісок
Щастя – дивовижний дар, і кожен з нас хоче бути щасливим. З давніх давен люди замислювалися над тим, як стати щасливими. І дотепер людство не знайшло на це питання однозначної відповіді.
О. Стороженко у своєму творі «Скарб» також торкається цієї проблеми. Головний герой - надзвичайний ледар. Він нічого не робить, нічим не цікавиться. Він байдужий до рідних та близьких.
Проте доля до Павлуся завжди була дуже щедра. Він ніколи не знав голоду та холоду, жив паразитичним життям. Спочатку його надмірно опікала мати, потім доглядали наймити. Одного разу хлопці підкинули йому у вікно дохлого хорта. А хорт, впавши на поміст, перетворився на дукати. Таке везіння викликало заздрість інших людей. Як це так, Павлусь Лежень тільки їсть та спить, а добро саме на нього сиплеться! Все у Павлуся й надалі було добре. Він одружився з гарною жінкою. В нього росли добрі, слухняні діти, що полюбляли працю. Жив Павлусь довго та спокійно.
Саме тут автор ставить питання: «Що таке на світі щастя?» Чи був щасливим Павлусь? Він мав у житті все, але нудився світом та не знав, що у нього є й чого йому треба. Є люди, що весь час показують на інших, а свого щастя не помічають. Інші все життя збирають гроші та в усьому собі відмовляють. Автор влучно дає відповідь на своє питання: «Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». Хтось здатен з нічого зробити в житті щось гарне своїми стараннями, хтось не помітить дарунків долі, а інший і мішок золота перетворить на непотріб.
ответ: Паспорт твору " Думи мої, думи..."
Автор - Тарас Григорович Шевченко.
Рік написання - 1839 рік
Жанр - ліричний вірш
Вид лірики - громадянська
Тема твору - звернення поета до своїх думок ( дум) зі сподіванням і вірою у краще життя українців
Ідея - засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину поневоленою; віра у щасливе життя українців, віра у наполегливість, яка до змінити соціальний устрій.
Основна думка - думка про нещасливу долю українців, яка не залишає людину протягом усього життя
Образи символи - чорний орел уособлює рабство, поганих панів, які запрягають людей у рабське ярмо.
ворон символізує смерть, погибель
соловейко - це символ життя, любові, радості, свободи
Віршовий розмір - хорей
Римування - парне, суміжне.
Проблематика : 1. Нерівноправність.
2. Людина і суспільство
3. Кохання
Історія написання. Вірш «Думи мої, думи мої» був написаний Тарасом Шевченком у 1839 році в Петербурзі, написаний на засланні в Орській фортеці 1847 року. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України. Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.
З 1847 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, був ненависним сам дух солдатства, що лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від усього світу в степ, за вали, на берег моря.
Художні засоби
Епітети - сумні ряди, дівоче серце, карі очі, чорні брови, темні очі, сад зелений, сад вишневий, ласки дівочі, громада козацька, душі козацькі, дніпр широкий, козацька воля, орел чорний, сліпі небораки, щире серце, слово ласкаве, щира правда, дітки нерозумні, добрі люди, змія люта, чуже поле, чужий пісок
Метафори - думи стали, вітер розвіяв, лихо приспало, лихо породило, сльози поливали, сльози винесли, сльози затопили, душі витають, воля минулась, воля родилась, воля гарцювала, воля засівала, воля засідала, воля лягла, злидні живуть, лихо сміється, серденько щебече, серденько плаче, заплаче серце
Серце рвалося, сміялось,
Риторичні оклики, питання - Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Чого нуджу світом?
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?..
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами !
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами
За карії оченята,
За чорнії брови!
А що робить?
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
Анафора - Думи мої, думи мої
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю.
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Звертання - Думи мої, думи, Україно, ненько, боже.
Градація - сльози поливали, сльози винесли, сльози затопили, серденько щебече, серденько плаче,серце рвалося.
Объяснение:
Щастя – дивовижний дар, і кожен з нас хоче бути щасливим. З давніх давен люди замислювалися над тим, як стати щасливими. І дотепер людство не знайшло на це питання однозначної відповіді.
О. Стороженко у своєму творі «Скарб» також торкається цієї проблеми. Головний герой - надзвичайний ледар. Він нічого не робить, нічим не цікавиться. Він байдужий до рідних та близьких.
Проте доля до Павлуся завжди була дуже щедра. Він ніколи не знав голоду та холоду, жив паразитичним життям. Спочатку його надмірно опікала мати, потім доглядали наймити. Одного разу хлопці підкинули йому у вікно дохлого хорта. А хорт, впавши на поміст, перетворився на дукати. Таке везіння викликало заздрість інших людей. Як це так, Павлусь Лежень тільки їсть та спить, а добро саме на нього сиплеться! Все у Павлуся й надалі було добре. Він одружився з гарною жінкою. В нього росли добрі, слухняні діти, що полюбляли працю. Жив Павлусь довго та спокійно.
Саме тут автор ставить питання: «Що таке на світі щастя?» Чи був щасливим Павлусь? Він мав у житті все, але нудився світом та не знав, що у нього є й чого йому треба. Є люди, що весь час показують на інших, а свого щастя не помічають. Інші все життя збирають гроші та в усьому собі відмовляють. Автор влучно дає відповідь на своє питання: «Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». Хтось здатен з нічого зробити в житті щось гарне своїми стараннями, хтось не помітить дарунків долі, а інший і мішок золота перетворить на непотріб.
Объяснение: